deratisator

Получение независимости и будущее Украины в работах публицистов ОУН (5)

2009-11-11T21:07:29Z

Автор статьи «Долой предательство!» (1946) называет предательством уже само пребывание украинцев в Коммунистической партии (большевиков) Украины, ибо в этой партии вони играют второстепенную роль. Этот упрёк небезоснователен: компартию Украины вплоть до 1953 года возглавляли НЕ украинцы, в частности первыми секретарями ЦК КП(б)У были русский Пятаков (1918-1920), поляк Косиор (1919-1920), русский Молотов (1920-1921), еврей Мануильского (1921-1923), немец Квиринг (1923-1925), еврей Каганович (1925-1928), поляк Косиор (1928-1938), русский Хрущев (1938-март 1947), еврей Каганович (декабрь 1947-1949), русский Мельников (1949-1953). Только в июне 1953 года после меморандума Берия в Президиум ЦК КПСС о положении дел в западной Украине первым секретарем стал украинец Кириченко. Не пропорционально к составу населения Украины русские занимали высшие должности в партийном аппарате.

Для автора пола была неприемлема и позиция тех украинцев, которые считали, что в тогдашнем реальном существовании вступлением в партию они помогут украинскому народу. Они действительно помогали, но только в одном – в становлении советской власти в Украине. Таких лиц оккупанты использовали и постепенно уничтожили, это – Шумский, Волобуев, Затонский, Хвылевой, Петровский, Юрий Коцюбинский, Любченко, Микитенко, Пидмогильный и другие [ЦДАВОВІУУ, ф.3833, оп.1, спр.202, арк.11].

Вторая статья тоже анонимного автора [по мнению Василия Кука это Петро Полтава], написана в 1948 году и поэтому лишена каких-либо иллюзий относительно возможности улучшить, сделать более человечной советскую власть. Основной тезис произведения [гибель Украины и определение виновников] осуществляется через утверждение, что оккупация и порабощение Украины осуществляются руками значительной части самого украинства и украинцев, значительных слоёв украинского населения. Через комсомольские и пионерские организации, искусственное «янычарство» превращается в верное и послушное орудие и главный объект такого порабощения – молодёжь. Автор предостерегает, что «такое положение может доказать, что за несколько десятков лет в Украине просто не будет украинского народа!» [Україна погибає! Хто винуватий в цьому? – Україна в минулому. – 1992. – вип. III. – C.95-105], см. - Архів ЦДВР, ф.5, т.3, одиниця 002, С.43-66; Архів ЦДВР, ф.5, т.3, од.003, С.67-82; Архів ЦДВР, ф.5, т.3, од.004, С.83-107;.

Ведь и сейчас значительная часть автохтонных украинцев не говорит на украинском языке. Ужасная правда в том, что на этом языке говорят только колхозники (крестьяне). В городах, учреждениях, на предприятиях, среди украинской интеллигенции почти безраздельно господствует язык «старшего брата». Стесняться говорить на родном языке, тогда говорить на языке угнетателя собственного отечества равносильно национальной измене - так считается во всем мире, только не в Украине. В то время как одна часть украинского народа поднялась на борьбу против оккупантов, другая часть усердно служит оккупанту. К ним относятся и поэты, писатели, журналисты, «историки» - тычины, корнейчуки, сосюры, бажаны, петровские и десятки мелких. Своими панегирики в честь партии и советской власти они помогают большевикам распространять ложь о «счастливой» и «богатой» жизнь в Украине в то время, когда от голода умирают люди, стон слышится с каждого колхозного или рабочего двора. Значительная часть ответственности за такое положение дел лежит на украинской интеллигенции. Потому то русифицировались сами и детей своих шлёте в русские школы, где их соответственно и воспитывают, участвуете в лживых пропагандистских кампаниях среди украинских рабочих и крестьян – укоряет автор своих оппонентов. На сегодня вы являетесь патриотами только СССР, а не Украины, полностью парализованы страхом перед террором. Молчит и непроизносит ни слова в защиту украинского освободительного движения и западноукраинская интеллигенция, отчасти и она пошла на сотрудничество с врагом.

Низшие звенья советского чиновничества – участковые милиционеры, оперативные работники милиции, младшие офицеры МВД и МГБ, председатели колхозов, бригадиры, звеньевые, мастера и сотни других – также сотрудничают с врагом.

Украина сохранилась лишь в народе – среди крестьян и части рабочих. Именно они составляют основную базу украинского национально-освободительного движения. Сегодня от патриотов жизнь требует не «глубокосердечной» любви, а дела, активного сопротивления большевикам в существующих структурах освободительного движения – ОУН и УПА. Только в этих рамках борьба может быть успешной – подчеркивает автор.

Вполне понятно, что в украинском движении того времени существовало различное понимание этой борьбы, связанное с преодолением идеи Донцова о всеобъемлющей борьбе. Одни идеологи считали необходимым укоренять это понятие как жертву, другие (со временем их становилось всё больше) – как усилия и выносливость [Україна погибає! Хто винуватий в цьому? – Україна в минулому. – 1992. – вип. III. – C.101-102]. В философском смысле второй подход является более уместным для движения, и об этом писалось, тогда как в реальной жизни конкретные люди вынуждены совмещать одно и другое. И притом не как абстрактные моральные категории, а как реальные проявления собственного характера. Исходя из стратегических целей движения, публицисты считали, что пессимизм, разочарование определённой части украинского гражданства относительно будущего своего народа, перспектив борьбы за независимость могут быть и должны быть преодолены. В интеллектуальном отношении такое преодоление осуществляется путем анализа внутреннего развития украинства за тот или иной исторический период, а также всемирно-исторических тенденций развития человечества. Чаще всего в произведениях подпольных публицистов присутствуют именно эти два подхода со ссылкой на ту или иную сторону проблемы.

Образцом полемики со ссылкой на собственно украинскую историю является ранее упоминавшаяся статья анонимного автора «За ревизию некоторых взглядов» [ЦДАВОВІУУ, ф.3833, оп.1, спр.21, С.74]. В ней автор отмечает, что уверенность в деле украинской независимости придаёт то, что этот народ с 5 миллионов в XVII веке вырос до 40 миллионов в XX веке, и территория его проживания значительно расширилась, в то время, как его соседка и враг – Польша – пришла в упадок в этом отношении. По мнению автора, оптимизма добавляет сравнение современного состояния украинского движения, украинства с ситуацией 100 лет назад, то есть с началом национального возрождения. Украинцы отчетливо обозначили себя национально, стали нацией по всей Украине. А там, где есть нация, есть и национальное сознание, которое порождает стремление к самостоятельности. И если в 1917-1918 годах это стремление среди элиты еще дискутировалось, то сегодня оно само собой разумеющееся, продолжает автор. Предметом дискуссий является лишь вопрос о том, как, каким наилучшим путем бороться за независимость [ЦДАВОВІУУ, ф.3833, оп.1, спр.21, С.72].

Примером рассмотрения перспектив украинского освободительного движения в русле всемирно-исторических тенденций является статья Петра Полтавы «Концепция самостоятельной Украины и основная тенденция политического развития современного мира», написанная в апреле 1947 года. В этом произведении автор отмечает неизбежность обретения Украиной независимости в исторически близком времени. В основе аналитической работы Полтавы – рассмотрение идеи нации в её сопоставлении с основными силами исторического процесса и основными противоречиями современной эпохи. Инструментарий рассмотрения – принцип историзма. Автор отмечает, что идея нации возникла в период великой французской революции 1789 года, но это не означает, будто нации [как этнос] не существовали ранее. Именно с тех времен оформилась идея, что народ как отдельное сообщество людей имеет право на самостоятельную жизнь в его собственный государственной организации [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 15-75] – см. http://www.litopysupa.com/main.php?pg=2&bookid=9.

Кроме нации, к числу других сил исторического процесса автор относит идею демократической конституции парламентарной государства или, собственно, само такое государство, новые по отношению к предыдущей эпохи общественные классы – буржуазию и пролетариат. Идея парламентского демократического государства действует параллельно с идеей нации, и можно сказать, что «идея нации может существовать только вместе с идеей политической демократии» [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 29]. Буржуазия как класс по отношению к собственному народу часто лишь вульгаризирует идею нации, но относительно других, чужих, народов буржуазия господствующих народов является силой, направленной против этой идеи.

Рабочий класс первой половины XIX века тоже не был настроен против идеи нации. Это произошло лишь тогда, когда возникло социалистическое движение на почве марксизма. Марксизм своими основными положениями направлен против нации, утверждает Петр Полтава, и подробно показывает, в чем это выражается [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 32]. Но ни империалистической буржуазии в Азии и даже в Европе, ни социалистам той же Европы не удалось преодолеть идеи нации, как показывает вся история того же XIX и XX веков. Не были свободны от патриотизма в вопросе объединения Германии и шовинизма (относительно славян) и сами создатели марксизма Маркс и Энгельс. Однако они недооценивали весомость национального вопроса в жизни народов и решающее значение идеи нации в ближайшие времена. Препятствием для них здесь стал односторонний классовый подход к историческому процессу и их шовинизм. Но в дальнейшем социалисты Европы выразили свое национальное лицо. То есть в целом можно сказать, что идея нации имеет доминирующее значение среди других факторов, которые влияли на ход истории [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 42]. Сегодня «нация», «национальная независимость» – это безусловно наибольшие ценности всего человечества. Оно их бесспорно признает и готово за них умереть. В оценке противоречий современного мира Петро Полтава не очень оригинален. Он называет:

а) противоречия между капиталом и интересами трудящихся масс,

б) противоречия между порабощенными и господствующими нациями;

в) противоречия между крупными империалистическими государствами [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 45].

Первое из этих противоречий, по мнению автора, по разным причинам начало уменьшаться, что, в свою очередь, привело к росту патриотизма и укреплению национальной солидарности. Впрочем, как считает автор, классовые противоречия еще не разрешены. Поэтому он и обращает внимание на то, что затухание классовых антагонизмов, уничтожение эксплуатации человека человеком, уничтожение труда капиталом – это самые актуальные вопросы, стоящие перед современным человечеством и ждущие позитивного разрешения [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 48].

Что касается второй группы противоречий, то можно сказать, что она развивается в направлении эмансипации [освобождения] порабощенных народов из-под чужеземного господства. События, в которых решающую роль сыграл национальный момент, являются непременно значимыми в этот исторический период (XIX – XX века). Опыт истории свидетельствует также, что поднимаясь на борьбу, тот или иной народ может потерпеть неудачу в какой-то момент, но никогда не проиграет идейно и так или иначе со временем завоюет себе независимость. В XX веке стремление к самостоятельному существованию народов ускорили и идеи Вильсона о принципах самоопределения как идеи после- военной организации Европы.

Что касается противоречий между империалистами, которые часто переходят в войны, то именно столкновения между ними, по мнению автора, часто создают благоприятные условия порабощённым народам для борьбы за независимость в результате ослабления государств-поработителей.

Как видим, Петро Полтава достаточно точно оценил и количественный рост наций-государств в Европе, и падение традиционных европейских империй в период первой мировой войны, и проблемы, которые переживали старые колониальные империи Европы после окончания второй мировой войны во время противодействия национально-освободительной борьбе народов Америки, Африки, Азии. Последствия распада империй для народов автор не анализировал, т. к. это не было целью его работы и ещё потому, что этот момент не был актуальным для тогдашней Украины. Кроме того, ОУН и УПА имели программу построения собственного государства, и поэтому проблемы метрополий – это были их собственные проблемы.

В целом автор делает верный вывод, что «главной тенденцией политического развития современного мира является – создавать новые национальные государства всех народов. Все социальные проблемы решаются в рамках отдельных национальных государств» [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 57]. Это утверждение Полтавы аргументировано раскрывает отличие национализма от социалистических или национал-коммунистических течений в украинском движении. Ведь идеологи этих течений всегда ставили на первый план вопросы социальной справедливости и рассматривали их как средство к решению национальных проблем.

В продолжение обзора идеи нации в истории Петро Полтава пишет, что её огромная притягательная сила стала такой именно потому, что она соответствует естественным устремлениям всех народов – жить своей независимой жизнью. Именно нация, как сообщество, прошла процесс своего познания за определённое историческое время. Основным фактором при этом был рост национального сознания.

Капитализм в значительной мере подкрепил идею современной национальной общности. Это укрепление Петро Полтава видел в аспекте быстрого развития именно производительных сил. По его мнению, капитализм вообще из-за своих классовых антагонизмов только тормозит развитие нации. Упадок капитализма, вместе с развитием производительных сил и ликвидацией частной собственности, лишь ускоряет становление нации. Как отмечает публицист, такие процессы упадка капитализма как общественной формации и происходят уже в Европе [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 61]. Признаками такого упадка он считал национализацию различных отраслей промышленности в Англии, Франции, вмешательство государства в жизни экономики в фашистских государствах. Такая тенденция вполне логично вписывается в концепцию бесклассового общества в будущем украинском государстве, в условиях которой нация станет более сознательной и монолитной [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 60-61].

Следует отметить, что в этих утверждениях Петро Полтава пошел значительно дальше программы ОУН и Платформы УГВР, хотя ход его мыслей вполне логично и последовательно вытекает из содержания упомянутых документов. Конечно, с позиций сегодняшнего дня можно отметить, что Полтава несколько поспешил в своих прогнозах относительно будущего Украины. Кажется, Петро Полтава не предусмотрел того, что формационное развитие постколониального и посттоталитарного общества происходит не только благодаря освободительному движению.

Но и в таком виде размышления Полтавы отношении украинского национального движения согласованы с развитием всего человечества в широком социальном плане. Да и писал публицист только о новых, еще не реализованных тенденциях создавать национальные государства и ликвидировать капитализм как общественную формацию [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 64].

Во всяком случае, идеи Полтавы об общемировом контексте украинского национально-свободительного движения и роли Украины в мире не утратили своей актуальности и сейчас.

Антология "Анти-Моська" - 66

2009-11-11T09:30:54Z

Стоїть сумно край дороги

Повстанська могила,

А над нею верба рясна

Віти похилила.

Нема хреста у голові,

Не цвіте калина,

Не виходить заквітчати

Молода дівчина.

Десь далеко стара мати

Сина виглядає,

Як згадає, що загинув,

Гірко заридає.

Десь далеко чорнобрива

Пісню заспіває

Про повстанця молодого,

Його вже не має.

Пішов милий у повстанці,

Покинув дівчину;

Казав: "Верну, або згину

За вільну Вкраїну!"

Пішов милий, не вернувся,

Пішов та й загинув.

Свою рідну Україну

Навіки покинув.

Получение независимости и будущее Украины в работах публицистов ОУН (4)

2009-11-08T14:23:26Z

Несколько статей на эту тематику написал О. Дякив-Горновый. В одной из них от развивает мысли о морально-идейных результатах движения и делает такой вывод: «Одной только политической революции мало. Наша окончательная цель – основное перерождение украинского народа, его полная мобилизация вокруг идеи независимости Украины. Только это одно может нас заверить, что наша победа не будет кратковременной. Итак, нам необходима, помимо политической, ещё и духовная революция украинского народа» [Дяків-Горновий О. Перспективи нашої боротьби. – в кн.: Ідея і чин. – С.75-78]. Легкомысленно относиться к процессу денационализации и его влиянию на духовность украинского народа нельзя, поскольку это сильно сказалось на народе, тем более, что захватывает уже не только ведущие его слои, но и низы. Духовная революция является более ценной, поскольку без неё политическая революция сводилась бы к эффектному явлению, которому очень скоро пришел бы конец [Дяків-Горновий О. Перспективи нашої боротьби. – в кн.: Ідея і чин. – С.80]. Пожалуй, ничто так ярко не иллюстрирует мысли Дякива о духовной революции нации, как нынешняя украинская действительность, состояние настроений и чувств населения и государственных деятелей. Попутно отметим, что уже тогда А. Дякив высказывал озабоченность духовным состоянием большинства нации. Действительно, в прошлые века, если кто и подвергался тотальному отходу от своей национальной идентичности, то почти исключительно это были ведущие слои украинского общества, но оставался простой люд как яркий этнос, из которого потом формировались новые элиты. Идеологи национального движения подметили, что теперь [40-е годы XX века] угроза индоктринации инонациональными, имперскими влияниями захватывает не только ведущие слои населения и интеллигенцию, но и с развитием средств массовой информации – ту часть нации, которая ещё является украинской, в том числе и путем форсированного превращения крестьян в рабочих в русскоязычном и чужом для них городе.

Осип Дякив не отрывает фактор морального состояния от других, главными из которых он считал

а) состояние собственных сил,

б) состояние сил противника;

в) международную ситуацию.

Для победы силы противника должны быть ослаблены, и лучше – как следствие войны. Автор приводит исторические примеры того, как это происходило. Международная ситуация тоже может быть неблагоприятной, а может и благоприятствовать получению независимости, но при этом она не является стабильной, она всё время меняется. К тому же борьба порабощённого народа тоже может влиять на эту ситуацию и вызвать благосклонное отношение к себе, как показывает, например, опыт Греции в борьбе за независимость с Османской империей. И всё же самым важным фактором борьбы Дякив считал опору на собственные силы. Эту мысль публицист развил в следующих статьях - «Почему в нашей борьбе ставим на собственные силы украинского народа?» И «Почему мы победим».

Конечно, революция требует жертвенности и не обойдётся без жертв. Но фактор собственных сил зависит именно от порабощённого народа. Исторический опыт учит, что и духовные революции происходят ценой крови борцов. Отсюда Дякив выводит кроме прямых тактических достижений борьбы за независимость, опосредованные стратегические. «Сегодня непосредственно не добывается ещё украинский государство. Но ведужаяся сейчас борьба приобретает её в духовной плоскости. Должно произойти обновление общества. Тот, кто говорит, что в этой борьбе движение проигрывает, ошибается. Мы проиграть вообще не можем, если наша борьба и в дальнейшем будет столь же героической. Мы могли бы проиграть и окончательно скомпрометировать идею Украины только тогда, если бы капитулировали. И это врагу известно» [Дяків-Горновий О. Перспективи нашої боротьби. – в кн.: Ідея і чин. – С.87]. Публицист выражает уверенность: «Мы победим прежде всего потому, что боремся за правду и справедливость, за существенные устремления украинского народа, потому что наши идеи передовые» [Дяків-Горновий О. Чому ми переможемо? – в кн.: Ідея і чин. – С.95-99]. Он называет факторы, которые будут способствовать такой борьбе и победе: противоречия между народными массами и большевистскими вельможами, которые неизбежно поспособствуютут уничтожению режима, противоречия между большевистскими и англо-американским блоками. По мнению Дякива, именно они неизбежно приведут к войне, а война раскроет перед украинским движением возможности для развёртывания борьбы и расширения круга его союзников. Кадры для этого уже есть [Дяків-Горновий О. Чому ми переможемо? – в кн.: Ідея і чин. – С.98].

Деятели и идеологи украинского освободительного движения 40-50-х годов полностью осознавали не только объективные, материальные помехи перед украинским народом в деле обретения государственности. Они видели и субъективные факторы, и прежде всего – проблемы психологические, которые возникли бы перед каждой нацией в критических чрезвычайных ситуациях. Тогдашние настроения широкой украинской общественности были проанализированы и описаны в работах подпольной публицистики.

Как считает анонимный автор военных времен, широкие круги западноукраинского гражданства надеялись, что война принесет украинскому народу самостоятельное государство. Их направление мысли было таким: в 1918 году эта самостоятельность была проиграна, потому что за дело государственной перестройки взялись оторванные от украинского почвы и неспособные к созданию государства личности. Теперь, когда за дело взялись националисты и их ведущая организация, самостоятельная Украина непременно должна появиться [Документ ЦДАВОВПУУ, ф.3833, оп.1, спр.216, арк.73]. И все же основная масса общества только присматривалась к усилиям ОУН, надеялась получить от неё независимость как дар. То есть вопрос государственности для этой массы определялось только временем, а не участием в борьбе. Пришла война – националисты пока государственности не дали, и в мышлении рядового украинского возникла пустота, а потом – разочарование. А если окончание войны совсем не даст нам государственности? - вопрошает автор документа. Какие мотивы нашего народолюбия и патриотизма? «Что-то у нас ламается, поскольку отпала вообще возможность борьбы за Украину или потому, что развеялись мечты о выгодной жизни в собственном государстве, о хороших должностях, хорошей зарплате и тому подобных благах?» Но как быть с предшественниками в этой борьбе – просветителями, культурниками – ведь они проповедовали, не надеясь на быструю отдачу?

Оригинальное видение конкретных внутренних препятствий в борьбе за украинскую независимость имеется в статье П. Думы (Дмитрий Маевский) за 1943 год. Первым таким препятствием автор считает длительную ориентацию на чужие силы [П.Дума. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби – Літопис УПА. – Т.24. – С. 185-189]. Особенно это касается украинских народных масс под властью Москвы. «Проживая поколениями в национальной российской империи, часть наших земляков влюбилась в большое её пространство, в широкий стиль многонационального государства, в одну шестую земного шара и теперь не умеет и не хочет думать государственно-политическими категориями собственной самостоятельности на своих землях. И от того у них такие поиски интернациональных, космополитических и всесоюзных концепций, и от того в них – вера в доктрины, теории и утопии» [П.Дума. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби – Літопис УПА. – Т.24. – С. 186].

Опять констатируем: сказано будто об украинском нынешнем бытии ...

Неверие в свои силы, бесперспективность (с точки зрения таких групп) национально-освободительной борьбы, пишет публицист, это и есть признаки политической болезни, которая нашла свое пристанище в украинской среде, и не только на восточных землях, но и в западнях¸ и в эмиграции, только там ищут опоры на Берлин или на какие либо другие метрополии.

Существует ещё одна помеха движению: отношение к борьбе украинского народа некоторых политических группировок. Действуют они в эмиграции, частично – на Западной Украине. Эти десятки групп, не оказывая реальной помощи освободительному движению, стремятся выдавать себя за представителей украинского народа [П.Дума. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби – Літопис УПА. – Т.24. – С. 187].

Но самым большим внутренним препятствием национальному движению П. Дума считал разделение украинских масс по двум духовно-мировоззренческим и общественно-культурным ментальностям [П.Дума. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби – Літопис УПА. – Т.24. – С. 188]. Одна из них – восток Украины, другая – запад Украины. Обе ментальности имеют свои позитивне стороны. Но автор обращает внимание прежде всего на отрицательные стороны. На востоке это уже упоминавшийся «московский комплекс», главным образом среди городского интеллигентного украинства. Национальная его принадлежность сведена к узкому региональному чувству. Отмечается эта ментальность и стремлением к эгалитаризму, уравнению вниз, а не вверх. На украинском западе самой большой бедой является узко-провинциальный патриотизм, который мешает многим перестроиться на широкую платформу всеукраинского освободительного движения. Эта местечковость, зашоренность определяет также нехватку веры в способности и государственный потенциал остальных украинских земель, узость концепций, планов и организаций.

Как преодолеть эти различия и негативы двух ментальностей? По мнению автора, выход может быть найден только в двусторонней гармонии, отборном синтезе их обеих, с отбрасыванием крайних негативов, для того, чтобы создать говый тип украинского государственника [П.Дума. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби – Літопис УПА. – Т.24. – С. 189].

Через несколько лет после этого Петро Полтава назвал среди негативных черт украинской духовности, возникших в результате многовековой неволи, также – недостаток интереса к общественными общенациональными делами, грубый материализм, хуторянство некоторых групп украинского гражданства. Они остановились в своих притязаниях на проблеме сохранения традиционного украинского быта [Полтава П. Елементи революційності українського націоналізму. – Літопис УПА. – Т.24. – С. 441-463]. В массах начали проявляться и такие черты, как пассивность, покорность перед чужой силой, с каждым разом слабеющий протест против ударов оккупанта. Украинская соглашается со своей судьбой мученика ...

Петро Полтава отмечает, что среди восточноукраинского гражданства до сих пор распространён тип украинца – советского патриота. Серьёзно укоренились среди части общества идеи о том, что Украина не может существовать без СССР, а лишь в союзе с Россией. Другой чертой психологии такого типа граждан является слепой страх перед НКВД, переоценка силы и мощи режима. Общенациональной чертой интеллигенции Восточной Украины является её тяготение к русской культуры, языка, пренебрежение родной культурой, языком, предпочтение русскому и недооценка украинского [Полтава П. Елементи революційності українського націоналізму. – Літопис УПА. – Т.24. – С. 450].

Представляется, что приведённые статьи Думы и Полтавы представляют собой своего рода попытки проанализировать негативные последствия признанных черт мировоззрения украинства: идеализма, эмоциональности, религиозности, индивидуализма. Но при этом авторы не исследуют связь мировоззренческих черт с политическим сознанием или поведением, а только называют их как негативные факторы для политической борьбы. Основной причиной такого состояния оба автора считают нехватку собственной воли, и отсюда – опора на чужие силы со всеми вытекающими последствиями из такой психологической установки.

Продолжение следует ...

Получение независимости и будущее Украины в работах публицистов ОУН (3)

2009-11-07T13:17:23Z

На первый план выдвигается политико-пропагандистская и политически-организационная работа. Как она представлялась идеологам национального движения, узнаем из ряда послевоенных публицистических произведений. Петро Полтава утверждал, что надо сохранить и закрепить организацию, и в дальнейшем её развивать, потому что без неё народ не освободится при самых благоприятных условиях [Полтава П. Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці – Літопис УПА. – Т.10. – С. 101-113], см. http://www.litopysupa.com/main.php?pg=2&bookid=10.. Чрезвычайно важно, чтобы такую организацию народ имел на собственных землях, а не в эмиграции. «Освобождение порабощенного народа, – отмечал идеолог, – почти всегда зависит только от того, что этот народ добудет на своих собственных землях, а не в эмиграции» [Полтава П. Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці – Літопис УПА. – Т.10. – С. 103]. Далее автор отмечает: «Такая организация действовала бы успешно, если бы соответствовала желанию широких народных масс и если бы эти массы знали широко о нашей программе» [Полтава П. Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці – Літопис УПА. – Т.10. – С. 105]. Но если с первым всё было в порядке, то со вторым, по мнению автора, положение крайне неудовлетворительное, особенно на восточных землях Украины. Эта пропаганда на Востоке поставлена второй важнейшей задачей в освободительном плане ОУН, отмечал публицист. Необходимо вести борьбу, чтобы большевики не могли легко осуществлять свое влияние на Украину, не могли развивать свою партию, комсомол, проводить коллективизацию и русификацию. То есть, необходимо было противодействовать возобновлению индоктринации [вдалбливанию] коммунизма, от которой массы отчасти освободились в годы войны и чего очень боялись компартийные идеологи. Самым первым и самым главным Петр Полтава считал необходимость оказывать «решительный сопротивление политике русификации украинского народа со стороны Москвы. Эта политика угрожает полным уничтожением нас как отдельного народа» [Полтава П. Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці – Літопис УПА. – Т.10. – С. 106].

Неизменным оставалось у публицистов ОУН отношение к основным чертам украинского государства после завоевания независимости: самостоятельная Украина – это прежде независимое ни от кого демократическое государство, построенное украинским народом на своих этнических землях. Такая Украина (это особо подчеркивалось) не будет знать эксплуатации человека человеком. По мнению Петра Полтавы, это следовало из фактического положения дел на украинских землях того времени. Поскольку там не существовало частной собственности, а экономическая эксплуатация основывалась тогда на колониальном положении Украины в СССР, социальная эксплуатация работающего люда была реализована классом большевистским вельмож, то с завоеванием политической самостоятельности и построением социального строя на справедливых началах эксплуатация могла бы исчезнуть. «Лишь тогда принцип общественной собственности станет основой действительно счастливой, действительно состоятельной, действительно культурной жизни, станет мощным двигателем развития производительных сил Украины. Поворот к капитализму в случае Украины был бы во всех отношениях шагом назад, регрессом» [Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу – Літопис УПА. – Т.9. – С. 15-75], см. http://www.litopysupa.com/main.php?pg=2&bookid=9.

То, что такая направленность программных документов ОУН не была временным явлением, ни случайностью, позже было засвидетельствовано во «Вступлении» к книге «Позиция украинского освободительного движения». Его анонимный автор в развитие идей III Великого Сбора ОУН об империализме и освобождения народов доказывал необходимость уничтожения капиталистической имперской эксплуатации человека человеком. При этом автор исходил из того, что освобождение народов возможно только при условии уничтожения империалистической системы международных отношений, потому что сама система держится только на эксплуатации трудовых масс [Позиції українського визвольного руху, 1948. – С.18]. Поэтому выходит, что национально-освободительная борьба органически связана с социально-освободительной революцией и что общественное и экономическое освобождение украинских народных масс возможно лишь при условии устранения как частнокапиталистического, так и государственно-капиталистичного способа производства. На их место должен прийти уклад хозяйственной демократии. Кстати, определение хозяйственной демократии впервые представлена именно в этом документе. Такая демократия возникает при обобществлении средств капиталистического производства (таким автор считал и СССР) и планового построения нового общества на демократических началах «при сохранении индивидуально-частного производства и свободы трудовой частной хозяйственной деятельности и инициатив» [Позиції українського визвольного руху, 1948. – С.18].

К вопросу демократии публицисты ОУН вернулись в труде «Разъяснение Провода ОУН на Украинских Землях» в июне 1950 года. Приведенная ниже цитата свидетельствует о принципиальности этого положения для тогдашней идеологии национального движения: «Мы боремся за то, чтобы внутренний порядок в Украинские Государству был построен на здоровых демократических началах ... Мы считаем, что здоровый демократический строй создает наилучшие предпосылки для всестороннего развития творческих сил народа и единицы, способствует воспитанию высокой политической культуры народа, обеспечивает защиту перед созданием антинародных кругов и классов, обеспечивает минимально болезненное прохождение внутреннего оздоровления, высоко поднимает достоинство и ценность человека. В то же время мы против разлагающей демократии, которая приводит к слабости государственной власти, к проставлению партийных интересов выше общенациональных, к упадку политической культуры, деморализации народа, к разрушению основ, на которых строится здоровое общество и сама демократия, что в результате закончится или порабощением народа, или тоталитаризмом внутри страны» [Кричевський Роман. ОУН в Україні. ОУН (за кордоном) і Закордонні частини ОУН: Причинок до історії українського націоналістичного руху. – Львів: Меморіал, 1991. – С.51-52].

Тяжелыми и важными для ответа на послевоенное время были вопросы о целесообразности самой борьбы, когда путь к реализации освободительного движения казался очень длинным и далеким. Отвечая тем, кто сомневался в целесообразности существования вооруженного подполья, Петро Полтава писал, что в СССР просто невозможно иначе, как с оружием в руках, вести сколько-нибудь серьезную, успешную политическую и освободительную борьбу в условиях большевистского режима. Пятилетний опыт борьбы и пылкой веры в победу это доказывает. Основной базой борьбы стала Западная Украина. Это произошло благодаря высокой национальному и самостоятельному сознанию украинского народа именно здесь и благодаря значительной революционности широких западноукраинских масс [Полтава П. Безпосередньо за що ми ведемо бій – Літопис УПА. – Т.9. – С. 75-99]. Эта же борьба и революционизирует народ, хотя нельзя забывать и о большой воспитательной работе украинских патриотов нескольких поколений, начиная от Маркияна Шашкевича. Наконец, именно здесь лучше всего развита сеть ОУН. Без подпольной вооруженной борьбы эта организация не смогла бы сохраниться. Поскольку организация – это прежде всего люди. Нет революционной организации там, где нет людей, которые выполняли бы революционную работу [Полтава П. Безпосередньо за що ми ведемо бій – Літопис УПА. – Т.9. – С. 84]. Прекращение борьбы означало бы уничтожение или упадок национального самосознания широких народных масс. Опыт определённых регионов Украины это доказывает. Сосуществование с большевиками приводит к равнодушию к национальным проблемам. Туда, где нет нас, приходит оккупант. В перспективе это привело бы к тому, что некому было бы не только бороться за украинское государство, но не для кого было бы это государство строить [Полтава П. Безпосередньо за що ми ведемо бій – Літопис УПА. – Т.9. – С. 90]. Борьба закаляет людей, укрепляет национальную солидарность, активный патриотизм, без которых порабощённым народом не победить оккупантов [Полтава П. Безпосередньо за що ми ведемо бій – Літопис УПА. – Т.9. – С. 107]. Движение патриотов национальной идеи не только обороняется. Оно должно и наступать – туда, на восток, где есть основной массив работы, преимущественно – печатным словом. Петро Полтава подчёркивал, что уже сам факт существования в Украине революционного плацдарма на западных землях «имеет огромное революционизирующее и национально-воспитательное значение», т.к. идея независимой Украины ширится среди обольшевиченных масс.

С другой стороны к целесообразности сопротивления режима подходит И. Настасин. Он считал, что капитуляция перед большевистской Москвой была бы равносильна самоубийству украинского народа [Настасин І.В. В умовах нової дісності. – Літопис УПА. – Т.9. – С. 95-127]. Ведь после подавления сопротивления в Украине в 1922 году за неполных двадцать лет в ней было истреблено голодом, расстрелами и ссылками около 9 миллионов человек. Эти жертвы несопоставимы с жертвами первой мировой войны, революции, несопоставимы с жертвами других народов в годы второй мировой войны.

Публицист Настасин прав. Разве погибло бы от рук гитлеровцев 5 миллионов евреев, если бы этот народ боролся за свое существование? Каждый народ¸ который чтит свое национальное достоинство и честь, выберет в условиях угрозы борьбу, которая убережёт его от деморализации и создаст крепкий дух нации. Замечательный совет не только тогдашним современникам по активным действиям против оккупантов, но одновременно и предупреждение возможных упрёков со стороны поздних и нынешних критиков относительно необходимости такой борьбы.

Продолжение следует ...

Антология "Анти-Моська" - 65

2009-10-16T17:45:34Z

Сергій МЕКЕДА

ДЕМОНСТРАЦІЯ
Під твоїм вікном знову демонстрація —
ти до цього вже звик.
Ця всенародна мастурбація,
цей великий ідейний смітник
раз у раз відкриває роти.
Ці рвані суспільства рани
вимагають правди. А ти
аполітично лежиш на дивані.
Шахтарі, ветерани, студентів кілька,
пенсіонери і їх супутники візки
прийшли сюди аби мегафон-лійка
вливав обурення в зморщені мізки,
аби вимагати від влади країни
процентів, концертів, консервів, закону,
аби обпльовувати асфальт і спини,
і матюкатися в вічі ОМОНу.
Коли ж на мить замовкне мегафон,
коригуючи політичну позицію свою,
ти мов президент виходиш на балкон
і виголошуєш: “Herd, fuck you!”

ВІТЧИЗНА
На цьому немічному тілі моєї країни
вже нічого не лишилося окрім паразитів та дірьма.
Тому цей смітник, ці руїни
я буду відновлювати на шару, тобто задарма.
Моя безмежна любов до тебе звісно
змусить мене не вмерти в аполітичному безсиллі.
І твій вічний сон я буду оберігати, Вітчизно,
так само, як і паразитів на твоєму тілі.
Коли ж, аби розбудити, я вмажу тобі по морді
ти ковтнеш мене пащею великою і темною.
І, вже знаходячись десь у стравоході,
я із жахом зрозумію, що моя любов не була взаємною.

Антология "Анти-Моська" - 64

2009-10-14T14:54:12Z

Олекса ЮР

ПАНАХИДА
Запаліть-но свічки від своїх сигарет,
є за кого молитися, є що згадати.
Все ж знайомим ім`ям на труні ґлазет.
Ех, якби звідти міг він устати!
Напівтемний храм, відчайдушний дриж,
панотець, панахида і сльози Бога.
Сестро, чом мовчиш? Сестро, чом мовчиш?
Та невже ж тобі не болить нічого?
Запаліть-но свічки від своїх сигарет.
Пам`ять, хлопці, то зброя. Страшна і грізна.
Побратимові “слава!”, а нам — “вперед!”,
здобувати утрачену йдемо Вітчизну.
Заструмує життя у пекельну тиш,
і заплаканий Бог теж радітиме з нами…
Сестро, чом мовчиш? Сестро, чом мовчиш?
Твого хлопця труну
опустили до ями…

ТАНК НА ВУЛИЦІ…
Танк на вулиці. Кров на вилиці.
Нове збочення. Нове бачення.
Я тобі
подарую милиці.
Не запізнюйся
на побачення.
Клином клин, і по черзі — чергою.
Вдарив грім. Научи хреститися!
Ех, мені би
твою енергію!
Вік — живи, цілу вічність — вчитися.
Танк на вулиці, слон броньований.
Зоо-
парк розбомбили зранку ще.
За-
ховайся, моя згорьована
за фіраночки, за фіранчища.
Будуть постріли, будуть паузи,
Білі лиця по теле-
баченню.
Я
тобі
подарую
маузер.
Не запізнюйся
на побачення.

Антология "Анти-Моська" - 63

2009-10-06T17:01:13Z

Наталя ПЕТРІВ

ДЕСЯТІЙ РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ПРИСВЯЧУЮ
На витоптаній ордами землі
І скропленій кривавими сльозами,
На стомленім чорнобильськім крилі
Хтось волю сіяв словом і ділами.
Хтось волю сіяв… Крок… За кроком – крок…
А сіяв там, де вже й дерева лисі,
І це був шлях з землі аж до зірок,
Була надія на життя і …листя.
Хтось волю сіяв в камені й піску,
Чи то з любові, а чи, може, з дуру,
І Бог почув молитву непросту,
Благословив ту непохитну віру.
Важким був схід. Довкола аж гуло,
Довкола все, здавалося б, палало,
Але зійшло! Ні, швидше проросло,
Оте насіння паростком буяло.
І це був ранок… Потім була й ніч…
І були дні веселі й непомітні,
Та разом йшли вже поруч пліч-о-пліч
Щось незвичайне й мрії заповітні.
Та разом йшли і цінували мить,
І мить старались гідно пережити,
І вчилися по-щирості любить,
І вчились тільки правду говорити.
А було все: морози і дощі,
І були спеки і холодні ночі,
Вони ж усе робили від душі,
Лиш від душі, а не на людські очі.
Вони цей скарб, як долю, берегли
І паросток віддячив їм плодами,
Глянь, Україно, це ж твої сини
Дитячу вірність пронесли віками!

ГАЛИЧИНА
(1939-1941рр.)
Ти пахнеш хлібом, о моя країно,
Барвінком-м’ятою у зорянім саду,
Ти солов’єм співаєш, Україно,
Про щастя, радість і свою біду.
Вінком калини і вишневим цвітом
В твоєму серці є Галичина,
Вона – П’ємонт, П’ємонт з терновим квітом.
Вона – це ти, а ти – це є вона!

Цей край не раз, не два сльозами вмитий
І кров’ю скроплена його свята земля,
Тебе ще в зародку хотіли задушити,
А ти була, неначе немовля, –
Така довірлива. Між обома вогнями
Лише іскринка. Варшава і Москва
Тебе ділили кордонними мечами.
Але ти вижила. І ти перемогла.

Тридцять дев’ятий рік на нашій Україні…
Тоді – єдиній, під одним ярмом,
І галицька земля, здавалось, на коліні
Уже стоятиме покірливим рабом.
“Братам молодшим” правду обіцяли,
Освіту, школу, мову – ледь не рай,
Вожді радянські нас “урятували”,
Це ж від загарбання “уберегли” наш край.

А галичани ще тоді й не знали,
Яку ще долю готували нам,
Побачили: світ кров’ю заливали
І не давали спокою тілам.
Коли спочатку дозволяли мову
І рідне слово линуло усюди,
І землі забрані верталися їм знову
Повірити були готові люди.

Зовсім недавно не мали ж бо нічого –
Поляки все до себе забирали,
За труд важкий лиш часточку малого
Вони, як наймитам, безжалісно кидали.
А ось тепер – усе в “руках” народу.
Казали нам: “Це спільне, наше.
Багатства маєте, небачені ще зроду”,
А люди: “Як це? Не моє, ні ваше?..”

Життя було, як боротьба без правил,
І виживав лиш той, який хитріший.
Сильніший слабими керував і правив,
А винним був і праведний, і грішний.
Радянських блазнів, вірних із столиці
В Галичину без ліку направляли,
А їм хотілось крові – не водиці,
Вони по трупах йшли на п’єдистали.

Народ побачив, хто і чого вартий.
Душа кипіла, рвалася від болю.
Одних саджали за залізні грати,
Співали іншим про щасливу долю.
Тоді одні у руки брали зброю
І, як граніт, тесали другі слово,
І разом ішли на боротьбу, до бою,
І падав хтось, а хтось підводивсь знову.

Та не сиділи люди, склавши руки,
Без страху йшли на смерть за святе діло,
Терпіли навіть всі нелюдські муки,
Життя за волю віддавали сміло.
І щирих тих, хто серцем і душею
За Україну-ненечку повстали,
На Схід самих, і навіть із сім’єю,
Вожді народу зразу відправляли.

Відгородили весь Союз від світу,
Закрили людям двері і кордони.
Заборонили вже тоді “Просвіту”,
Казали всім: “У нас такі закони.”
Які закони? Тільки беззаконня
Панує скрізь, усім керує.
Незгідний з чимось – спереду безодня
Ніхто і крику твого не почує.

Нас вчили жити без віри і без Бога
І часто чорне білим називати,
Що буде всім одна ясна дорога,
Як менше думати, а більш – мовчати.
А на мовчання не ставало сили,
Бо правду в серці силою не здушиш.
І не мовчали – люди говорили,
Шептала совість: “Мусиш! Мусиш!”

Бо твої діти не побачуть волі,
Не скажеш ти – то промовчать і інші,
Ми просто станемо рабами долі,
А нами керуватимуть “мудріші”.
І галичани – горді й непокірні
Самі себе приносили в офіру,
Не зрадили – залишилися вірні
І у пустелях чорного Сибіру.

МОЯ ВИШНЕВА УКРАЇНО!
Пахнуть ночі казковою м’ятою,
Ніжно листя в саду шелестить,
Заблукала тиша за хатою,
Тихо з вітром про щось гомонить.
Срібні зорі, небом накриті,
Вальс востаннє танцюють у парі,
Навіть трави, росами вмиті,
Крадькома поглядають на хмари.
Cоловей заспіва на калині,
Пісня ллється дивуючи край,
Це на нашій землі-Україні.
За страждання дарований рай

І у цьому раю – переповненні ріки
Сльозами нічому невинних людей,
Ти кровю наповнена, мамо, навіки,
Гарячою кровю вірних дітей.
А скільки віків ти була на колінах,
Рабинею в наймах, на власній землі,
Закрита від світу, мурована в стінах,
А люди… Катовані люди твої.
Ні зими голодні в безжальнім Сибіру,
Ні в таборах смерті проведені дні
Твою не зламали ніволю, ні віру,
Залишилась вірною Богу й собі.
Свій хрест терпеливо носила
І на Голгофу дорогу пройшла,
Та сила ніяка тебе не скорила,
Бо не скоренная твоя душа.
Тавро не поставлять на стомлені груди,
В ярмі не ходитимеш більше вже ні!
Лиш серце ніколи, повір, не забуде
Про те, що лишилось по заду в вогні…

А ночі твої знову пахнуть так м’ятою
І листя в саду ніжно так шелестить,
Ти вільна уже і ще будеш багатою,
Бо людям для цього так хочеться жить.
Вже зорі яскраві стрічають світанок,
У сонячних променях тане земля,
В твоєму житті настає уже ранок,
І день новий прийде, країно моя.

Антология "Анти-Моська" - 62

2009-10-04T12:22:39Z

Юрій ЗАРУЦЬКИЙ

* * *
Ювілеї!
Ювілеї!
Знов плакати свіжі клеєм!
Знову виступи клепаєм!
Так шануєм!
Так вітаєм!
Йдем з свічками по алеї
Ювілеї?!
Ювілеї!
Урочисті асамблеї –
Писки в смальці,
Лоб в єлеї.
Всіх згадали?
Не забули?
Ви щось знали?
Може чули?
- Крути були?
- Крути були!
- Голод знали?
- Та згадали!
- Коновальця вшанували?
- Все зробили! Всім роздали!
А під ніч двоглаві тіні –
Рік Росії в Україні…

* * *
Коли вчорашні ідоли впадуть,
На зміну стануть нові, щойно литі.
Вони давно чекали цеї миті,
Бо вірили, що їх часи прийдуть.
У них достатньо усмішок і сили,
Їх плечі ладні витримати славу
Мовляв – ми так боролись за державу,
Що німб давай і гарні білі крила!
Вони не вірять, що Земля – це куля,
Що крутиться і з часом світ міняє,
Їх перспектива краху не лякає,
Але бува, вночі, щось сон їх муля.
На ранок творять нові спецзагони,
І критику сприймають, як образу!
Розчавлять тих хто “проти”, як заразу!
Господарі нові…
Старі закони

Антология "Анти-Моська" - 61

2009-10-02T18:00:17Z

Тор ВАРРА
Цикл “ЧЕЧЕНСЬКИЙ ПРИЦІЛ”
*
Плаче хата стара.
Сліз немає вже.
Помирати пора.
Адже.
Палить дах їй кацап,
Стіни рве динаміт,
Цокіт скла: ца-ца-ца.
Міт?
Ріжуть хаті живіт,
І з підвалу людей
Розпинають на світ
Цей.
Хати більше нема.
Дим, і попіл, і крик.
Смерть, безсилля, зима.
Рик.
---
Хай не радіє сусід
Спаленій хаті цій,
Завтра, мо’, тисячі бід
Прийдуть до нього всі.

*
Я радію
за мужність чеченів,
за їхню тверду постать,
вони у відвазі — вчені,
потуги у них — вдоста.
В них відібрали оселі,
В них відібрали худобу;
Їм небо тепер за стелю,
Мають за стіл торбу.
Вони ж не скорились кацапу,
Не впали йому у ноги;
Здійнявши левову лапу,
Зійшли на війни дороги.
Я боюся
за наших вкраїнців,
за їхню тяжку долю;
аби нам при виді чужинців
не впасти навіки долі.

*
Росія готує наступ,
Росія гострує кігті.
Кого ізітруть у пасту?
Із кого лишаться віхті?
Росія готує зброю:
Напалм, водород, вакуум
Та хімікати з горою
Знаходять свої баки.
Усе це ж бо слід перевірить,
Як сприйме ворожа публіка,
Та тільки ніхто не повірить,
Що за полігон — республіка.

*
Бухенвальд, і Освенцім, й Майданек.
Світ фашизм засудив.
Тільки знов сатанинський танок
Оживає в порив.
Там росте закатованих крик,
Там смердить людоїдський шашлик,
Ви не бачили з мозку морозиво?
Завітайте, будь ласк’, в Чорнокозово.
Там кістки потрапляють до дров,
І за воду там дракулам кров.
Там зібрались плейбої в бажанні,
Там не діє стаття “згвалтування”.
Там не діє стаття “катування”.
Там не діє стаття “убивство”.
Із очей не збирали намисто?
Дитя геноциду — табір концентраційний —
Прокляття мільйонів людей —
Ожив у Росії, він — фільтраційний,
У тіні фільтрують де.

*
Мені шкода простих росіян,
Їх зриває в домах ФСБ,
Щоб вони розлютили себе
Й проти “ворога” сплеснули ян.
Мені шкода простих солдат,
Їх ведуть помирать ні за що,
Задавити Чеченію щоб,
Як багато останніх дат!
Мені шкода простих матерів,
Що ростили надію собі,
А надію ту кинуто в бій:
Хто вернувся додому, хто — в рів.

ДО РОСІЙСЬКОГО ЦАРЯ
Не треба стріляти в народ.
Кривава розправа допоки?
Є мирні шляхи, стіл і рот,
Бо ж кулі літають в два боки.

ПРО МІЛЬЙОН ЧЕЧЕНЦІВ
Терорист — бородань з автоматом.
Терористи — й убиті діти,
Ще і їхня згвалтована мати —
Терористи вони й бандити.
Мирні жителі сходять у мертві.
Вбиті? Значить були терористи.
Дать собачу пошану жертві,
І сумління не буде гризти.
В ефірі смерті статистика,
Це диктор читає з листика:
“Терористів убито сто…
Терористів убито батальйон…”
Хто рахує з нуля, то
Відраховує третій мільйон.

З циклу “НАША ВІКТОРІЯ”

УКРАЇНА-НЕЗАЛЕЖНА
До незалежності шлях
Не закінчиться ніколи;
Досі кацап, та і лях
Мають на нас голод.
Зброю гостри і пильнуй.
Будь наготові д’навали,
Може якийсь там хлоп
Хоче, щоб ми йо’ ховали.
Нам незалежність треба
І у державних фінансах,
Щоб не стирчали ребра
І не просить в реверансах.
Нам незалежність треба
І від торговців енергії.
Наші учені з неба
Силу качатимуть негрів.
Як пута усі розірвати,
І справу робить належно,
Тоді я скажу, друже-брате,
Вкраїна є незалежна.

* * *
Малює ворог з нас шайтанів,
Нехай боїться травоїдний,
Нехай обожнює наш Канів,
Не Вашингтон, Москву чи Відень.
Нехай шанує наші вишні,
Нехай цілує наші ноги,
На нього нам вказав всевишній
І торси огорнув у тоги.
Нам Київ ширить за кордони,
На світ нам славить мегаполіс,
Хто там сказав “од Сяну д’Дону”?
Кажу: “од полюса по полюс!”

* * *
Струнко!
Рівняння на прапор!
Спільна дія сваргою рухає
Правди, віри колесо-долю.
Різні блоки, партії, рухи,
Кров арійська кличе до бою!
Не арієць – зиску шукаючий
В справі спільній Бога народу,
Не арієць – з іншого краю,
Що мавпує нашу породу.
Німець, вкравши прапор арійства,
Еоропу танком скоривши,
Впав під чобіт нашого дійства,
Не як лев – конаюча миша.
Лях, москаль, турецькі васали
Нашу кров хотіли приборкать,
Нас лишить без меду і сала –
Вилітали мов з пляшки корок.
Бо скорити нас – неможливо.
Це довели кожною віхою,
Але це, що вельми важливо,
Не повинно бути нам втіхою.
Оборона краща у нападі
На сусідів, далі, і далі,
Зріє місце на Сході і Заході
Україні в кривавій вуалі.
Підім’яти землі розкидані,
Тілеса повій зажирілих,
Розтоптать спадковії злидні
На шляху д’імперії рівних.

Антология "Анти-Моська" - 60

2009-09-29T17:11:16Z

Наталка ПОЗНЯК

ВОЯКОВІ УПА

Рідня обрала чужину,
А він поставив — залишатись.
Він слову честі склав ціну,
Коли було лиш чотирнадцять.

Ціна — прокльони, забуття,
Сніги, Сибір, удари в спину.
Він все пройшов і, наче стяг,
Проніс любов до України.

Вона давала волі й сил,
Щоденно ловлячи приціли,
Не зрадить лицарства батьків,
Не втратить мужності і віри

І повернутись в рідний дім.
Позаду — майже ціла вічність.
А він уміє ще молитись
І усміхатись щиро всім.

І тільки серце защемить,
Коли малий вояка нині
Під прапор схилиться на мить
І мовить: “Слава Україні”.

І хай не завжди грають туш,
У вояка своя дорога.
Йому судилась перемога
На полі бою наших душ.

Антология "Анти-Моська" - 59

2009-09-17T13:21:48Z

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ

ВІЙНА НА КАВКАЗІ
Коpови на доpогах,
На узбіччях — в чоpному жінки.
Пости — засади, павуки — князьки,
Pуїни — тут пpиpодніші за ціле.
Дві біснуваті б‘ються,
глядачі кpичать вцілілі,
Чоловіки зі збpоєю в pуках,
З поpазкою на плечах,
зі зpадою в очах.
Вже пpипікає сонце. Ми як на долоні,
На вогневій позиції чоти
Пасуться здичавілі коні.
Висоти і деpева — сектоpи стpільби.
Позаду ліс (для відступу), доpога,
Тpава, каміння — все яскpаве і пpосте,
Пpисутність смеpті спpощує.
Не зосеpедити уваги.
До елементів зведено свідомість.
Як елемент свідомості —
5,45 калібpом Alter Ego.
Все мимоволі підсумоване
(погане відчуття),
Патpон в патpоннику, коней шкода.
Коли почнеться бій,
Смеpть або біль
Зупинять Світ
Яскpавий і пpостий.

* * *
“Нам допоможуть Коpан і
чотиpи англійські кулемети”
(Чеченське пpислів‘я)
Чотиpи кулемети та Коpан...
Що допоможе нам
Безбожникам, беззбpойним, безпонтовим,
З наpодження згвалтованим законом,
По кpимінальним пеpеписаним статтям?
На віpність пpисягти семи смеpтям,
Повіpити пеpедчуттю,
В Чечню пpоpватись на війну
Кpізь небезпечний Дагестан.
І вижити, і йти чеpез коpдони,
Щоб нелегально пpонести шматок свободи,
Чотиpи кулемети та Коpан.

1993
В обложеному Сухумі підрозділ квартирував на дачі Сталіна.
Вечорами, сидячи на терасі, можна було споглядати,
як внизу ворог бомбардує місто, як загасає море.
Субтропіки. Волого, тепло, дощ.
Картинка: краплі на нахабному обличчі
Якогось юнака і на
Прикладі автомату. В мокрих листях
Йдуть постаті у камуфльованих лахміттях.
Були й нема, мов марева колони,
І не повернуться ніколи.
Зелене листя. Теплий дощ. Спокійно.
І тимчасово не лякає смерть.
Все буде знищене: вогонь, повітря, твердь.
Дощ лишиться і краплі на обличчі юнака
Картинка в пам’яті, а пам’яті нема.
Є функції хвилястої одвічне коливання —
Історія триває як бомбардування.

Антология "Анти-Моська" - 58

2009-09-15T05:57:27Z

Василь СЛАПЧУК

СТОЮ НА ВАРТІ

I
Стою на варті,
Стою, бо треба.
Пикатий місяць
Пливе по небу.
Пливе повільно,
Мені байдуже.
Не ворогуєм,
Ми з ним не дружим.
Купаюсь в сяйві.
Мов на долоні…
У владі світла,
В його полоні.
Далеко бачу,
Здалека видно,
А кругла пика
Морга єхидно.
Стою, бо треба
Чи я, чи інший…
Мені не страшно,
За мною більшість.
Купаюсь в сяйві,
Мішень чудова,
Та я на місці
І я готовий.
Ні, все спокійно
І скоро зміна,
А місяць корчить
Противні міни.
Пливе по небу,
Як сир в сметані.
Прекрасні ночі
В Афганістані.
І раптом місяць
Чомусь здригнувся
І над обличчям
Моїм нагнувся,
Хтось в нього стрілив —
Він розлетівся,
Шалемно блимнув
І завертівся.
Він на осколки
Друбні розпався,
Один з них в тіло
Болюче вп’явся,
А інший в груди
Наскрізь проходить…
Який був місяць!
Розбили… Шкода.

II
На місці вибуху димить.
А я в землі, а я в крові.
А я боюсь, я маму кличу,
Але мужчині страх не личить…
І я від рани не помру.
Думки свої назад беру.
Мені нічого не болить.
А я без слова на устах,
Я на носилках, я в бинтах…
І гори довгими були.

Антология "Анти-Моська" - 57

2009-09-14T14:32:27Z

Іван Малкович

ВІЙСЬКО
1.
Звучить як міт: відважне військо
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
Плекало волею ці звори,
а звіра — кров'ю — щоб напився,
щоб гордими лишались гори
й хоч хтось в цім світі не скорився…

2.
— Я не вірю в повернення війська —
наше військо в землі і в світах,
і ніяка тривога синівська
не збере його знову під стяг.
Наша нація в чварах сконає…
— Я не хочу це чути! Брехня!
Не над ними калина палає,
не над нами реве вороння…
[5-6 березня 1990]

КУБАНЩИНА
Дух — скомороха поборов:
летить наохляп з пісні кляпом,
гуде свавільно-вільна кров,
ледь захаращена кацапом.
Від лаврських бань — до рускіх бань
ця кров не рідшала й не гусла.
Човенці чалять на Кубань
дух прямувати в рідні русла.
Бо саме час, бо днина пізня,
бо український шлях
потах…
Кордони наші вкаже пісня
і черепи в очеретах.
[16 березня 1991]

Антология "Анти-Моська" - 57

2009-09-13T08:07:22Z

Валерій КИКОТЬ

АФГАНЕЦЬ
Мов у тюремній одиночці,
В безглузді років, днів, годин
У грубій гамівній сорочці
Весь вік сидітимеш один.
І мов призначену спокуту
За непотрібний героїзм
Ти будеш пить гірку отруту —
Чужий безмежний егоїзм.

ВОЯКАМ УПА
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста…
В. Симоненко
Наймиліша дорога додому,
Довгожданої зустрічі мить.
Найсолодше, забувши про втому,
Щось нове і прекрасне творить.
Найбагатший — хто щедрий від роду,
Найприємніше дружби чуття,
Найдорожчий лиш той для народу,
Хто віддав йому ціле життя.

* * *
Вам кажуть правду —
Ви не чуєте.
Не чуйте!
Підносять очевидне —
Ви не бачите.
Не бачте!
Ідіть, возносьте і обожнюйте, —
Топчіть і плюйте, й плачте.

* * *
Україно, сива моя Русь,
Що я міг удіяти для тебе:
Виплакать метафору якусь,
Чи залляти мозком твоє небо?
Он стирчать, чорніють голі пні
На могилах в соловецькім полі —
Тих, терпів хто муки неземні
В пошуках твоєї волі й долі.
В пошуках триклятої межі
Між добром і слабкістю людською
Нишком я вигострював ножі,
Та нічого вартого не скоїв.
Де іскрився кров’ю білий сніг,
Де нас коні злякано носили,
Я намарне вкотре вже поліг
На межі туманній зла і сили.

Антология "Анти-Моська" - 56

2009-09-12T07:42:34Z

Олександр ІРВАНЕЦЬ

ОДА ГРИВНІ

Ми тебе чекали довго-довго.
Наш купон нарощував нулі,
А над нами з-поза Дону й Волги
Кепкували кляті москалі.
Та вагома, як німецька марка,
Вийшла ти із сейфів НБУ,
Наче Попелюшка з закамарка,
В збуджену і радісну юрбу.
І тепер не тільки рибу-птицю,
А зробивши відповідний рух,
Грошову державну одиницю
Можна взяти трепетно до рук.
Ще ж вона і в обіг не ходила!
З неї, попід вуса вбгавши рот,
Це ж очима князя Володимира
Дивиться Пинзеник у народ!
В школі державництва всі ми – учні.
Гривня ж – це оцінка в нас така.
Втілилися в ній реформи Кучми
І державна мудрість Кравчука.
Тож не ліри чи якісь динари,
А вона в свій номінал вміща
Полум`яність Чорновола й Хмари,
Зваженість Олійника й Плюща.
Чи ж перцівка гірша “Абсолюту”?
(Дегустатор хто – то й відрізняй!)
Батьківщину, матір і валюту
Більше не міняєм – так і знай!
Наша предковічна, наша древня,
Наша світанково-молода
По планеті вже крокує гривня
І повік тверда її хода!!!
Вересень 1996 р.

ПІСНІ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН
РОСІЙСЬКА ПІСНЯ, яка перманентно повторюється

Умом Расію нє панять…
Росія врятувала світ!
Так вже не раз бувало.
Від тираній, фашизму, від
Навал, яких навалом
Могло би буть, коли
Б їм відсіч не дали.
Отак і в ті серпневі дні,
Які уже в легенді,
Росія знов сказала “Ні!”
На всі свої легені.
А що було? А те було, –
Як старших розпитати –
Звбралося всесвітнє зло
Росію розтоптати.
Усе це розпочали два
Чи три якихсь народці.
Ну, точно – почала Литва
Та інші інородці.
Їм на підтримку з півдня йшла
Доведена до сказу
І очманіння чимала
Дивізія з Кавказу.
А в глибині своїх лісів
Підступні, як данайці,
Сідлали оленів і псів
Якути і нанайці.
З усіх сторін ішли вони,
Московський брук топтали,
Хатят лі рускіє вайни,
Ні в кого не питали,
А мов загарбники ішли
З республік і провінцій.
(З них найпідступніші були
Жиди і українці!)
І стрімко рухалась туда
Уся ця шайка-братія,
Де засідала молода
Російська демократія.
Та той, которий у Кремлі
Сидів біля штурвала,
Дихнув, спитав “Доколє?” – і
Розбіглася навала.
Так в котрий раз
Росія світ
Від бід
Порятувала.
1991-1992 р.р.

Антология "Анти-Моська" - 55

2009-09-11T12:38:58Z

Алла ТОПЧІЙ

МОНОЛОГ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО

Народе мій, коли ж бо ти прозрієш?
Та й що то є народ?
Невже юрба рабів голодних і холодних,
Щоправда, хвацько так шаблюкою махають,
Але ж, на жаль, і лащаться як пси,
До тих, хто кістку їм подасть,
Бо щастя іншого сердешні ті не знають,
А один одного гризуть за булаву.
О, господи, прости, звідкіль така напасть
На землю, де родився і живу.
В якій прозрів, бажаючи спасіння
Своїй землі, щоб не рабів, холопів,
Горлохватів, героїв на годину нерозумних,
А мужів учених та хоробрих
Вона плодила,
У господа просив благословіння.
За те і шаблю я підняв, –
Як гнів караючий катам.
Тим, що кістки Вам щедро кидать обіцяли.
А ти й повірив, тезко мій Іван,
Думав – юрбу голодну нагодуєш,
Чи в дорогі жупани прибереш,
То вже й пани, то вже й народ, еліта.
Шаблями вже здобудуть волі, слави
Для України
Якби ж то так.
Та шкірою обтягнутий скелет.
Не швидко м’ясом обросте.
Чекати треба не одного літа,
І не один із нас помре, не дочекавшись.
Що говорить – то марно все.
Я знаю лиш одне, що покидаю оцей світ
Забутий і обпльований всіма
В добу руїни,
Не знаючи, чи ще коли гряде
Над миром нашим сонце.
І все ж … хіба зерно, що в землю зронене,
Таки не проросте?
Не стане пишним дубом? А чи калиною?
Що рясно так цвіте
Та й білим цвітом,
А потім кетягом червоним постає
Та й в кінці літа.

* * *

Не порубати шаблями, не витравити
Гнилизною ушкоджені гени,
Що вросли у тіла наші й душі
Як омела в кору дерев.
Плодимо мутантів,
Далеких потомків яничарських,
Колись понищених Сірком,
Але на диво живучих,
Тільки сліпих і сонних,
Що в пітьмі намацують дорогу,
Міняючи поводирів,
Які указують нам путь,
Та забирають
Очі, голос, мову…

БАТУРИН

Мої зболені дні
Вже упали на сіру бруківку.
В лабіринті вогнів,
Чужих рук, почуттів,
Ескалаторів, звабливих лиць
Я блукаю
Під самотнім знесиленим небом
Серед тисяч могил,
На яких поросли картоплі,
На яких бур’яни забуття
Разом з пилом
Знайшли собі вічну оселю,
Поглинувши потрухлі кістки,
Чи гетьманські клейноди,
Чи пам’ять…

Антология "Анти-Моська" - 54

2009-09-10T16:08:42Z

Микола КОЛОМІЄЦЬ

ТРИ ТИСЯЧІ ДВІСТІ
3 тис. 200 громадян України
Загинуло в Афганістані.
Музики троїсті, музики троїсті
Гупали аж до хмарин.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Йшли на війну, як один.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
У дальній Афганістан,
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Маршал загнав у капкан.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті…
Як же хотілось жить.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
В чужому піску лежить.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
На дошки нема ялин,
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Запаяних домовин.

ТРЕТІЙ ТОСТ
Перелопатив роками
Нас невблаганний час.
Посеред неба зірками
Перегоріло нас,
Але і досі ночами
Палахкотить броня,
Але висить понад нами
Ще й дотепер щодня,
Наче розтерзане лихо,
І Кандагар, і Хост…
Постійте. Постійте тихо —
Шепоче щось третій тост.
Серед життєвого шалу
Гуркіт затих війни,
Стерлися ноги з металу,
Стерлися ордени,
Зарубцювали шрами
Ліки і каяття,
Та залишилися з нами,
Певно, на все життя,
Наче розтерзане лихо,
І Кандагар, і Хост…
Постійте. Постійте тихо —
Шепоче щось третій тост.

АФГАНСЬКІ ЗІРНИЦІ
Ми долали і муки,
Ми долали і страх,
Наші ноги і руки
Залишали в горах.
Залишали без брому,
А із присмаком зла,
Відправляли додому
Тільки наші тіла.
Замість ніг, що лишили,
Приточили дюраль,
Замість рук почепили
Нам на груди медаль.
І шкода, що зірниці
Бачим тільки у сні,
Бо спалили зіниці
У афганськім вогні.

ПРОСТИ, АФГАНІСТАНЕ!
Валерію Лобову —
кавалеру двох орденів Червоної Зірки,
виконавцю "афганських" пісень.

Все більше нас лежить, все більше нас лежить
В холодних та сумних стаціонарах,
Все більше пам’ять незагоєна болить,
Все більше струни рвуться на гітарах.
Нам навіть небо, навіть небо голубе
Старається життя укоротити.
За те, що ми себе, за те, що ми себе
Дали тоді так тяжко обдурити.
Все більше могил по всьому еСеНДе
З червоними зірками на кашкетах.
Ми не потрібні більше вже ніде
Тим, що сидять у теплих кабінетах.
Тому, що серед гір ім’ям своїх святих
Афганські матері в молитвах нас прокляли.
Ми відбуваєм гріх за себе і за тих,
За тих, що нас на ту війну послали.

ОЙ, ПАНЕ ГОЛОВО
Ой, пане голово, в Афганістані
Мене ховав оркестр полковий,
А через десять літ з’явились дані,
Що я не вмер, що я таки живий.
На завтра мають в області зібратись —
Таке буває тільки раз на вік,
Але нема за що туди дістатись,
Бо не дають зарплати другий рік.
Я знаю, не вродило в нас пшениці
І замість жита цвів лише пирій,
Але мені з колишньої столиці
Прислали орден за останній бій.
Нехай десятку в касі пошукають,
Бо ж я не винен, я не винен, що живий.
І що мене аж в області чекають,
Аби вручити орден бойовий.

ТО БУВ НЕ Я
У нас в селі нікого не ховали
Так, як мене тоді серед весни,
Бо і солдати тричі вверх стріляли,
І домовина була не з сосни.
Серед весни…
Не із сосни, а з катаного цинку,
Запаяна з дванадцяти сторін,
А й зі свічок, закуплених на ринку,
Об землю гірко стукав парафін.
З усіх сторін…
Ви з чоловіком хату збудували,
У ній живе тепер твоя сім’я.
Не знаю я кого тоді ховали,
Та в домовині тій лежав не я.
То був не я…

РУБРИКАТОР - 2

2009-09-09T05:42:21Z

Антология "Анти-Моська" - 53

2009-09-09T05:17:03Z

Людмила ГНАТЮК

* * *
Над куполами блискавки…
Під куполами — чвари…
І де-не-де прокотиться:
“А ми ж таки — народ…”
Чому ж не робим висновків,
Лишаємось отарою,
Ще й досі напівзігнуті,
Незвиклі до свобод?..
Німі,
голодоморені,
У бидло перетворені,
Уявою спотворені
І символи,
і корені…
О Господи, дай розуму,
Щоб не спочили в бозі ми!..
Щоб, навчені по вінця, ми
Ставали
українцями.

* * *
Мова Моя,
на Моїй землі,
А наче… якась сиротина…
Може тому й були “роси малі”
Чада твої, Україно?
Мову зневажили — корінь всиха.
Де ж ти, агов, мій народе?!.
Що ж то за сила відьмачить лиха
Антикозацького роду?..
Жлобська…
хохляндська…
Невже не болить
Дітям Мазепи Івана?
Може тому розгубилась й мовчить
Мова, що Богом нам дана?..

Антология "Анти-Моська" - 52

2009-09-08T14:04:18Z

Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

* * *

Сніги, сніги… Дме холодом з Росії…
Звучить у кожнім слові хижий зміст.
Голоті що, звідкіль прийдуть месії, —
дали б гульнути у Великий піст.

Тривога б’є з підступних товщ заметів,
з хрестів кричать зітерті імена:
«Під Крути, хлопці!» Хлопці — без багнетів —
вони не знають, що таке війна.

Зима лютує, змієм жалить душу.
Засни на мить — вважай, що вірна смерть.
І вже не жив би, але жити мушу,
ще чашу гніву не налито вщерть.

Популярное масловедение: Нюрнбергский процесс (2)

2009-09-04T17:39:25Z

А вот и главное действующее лицо.
В исполнении «маэстро художественного свиста» Масловского...

Руденко (Р. А. Руденко - головний обвинувач СРСР на процесі - В.М.) - Свідку, я хочу поставити Вам кілька питань в порядку уточнення. Чи правильно я Вас зрозумів, що повстанські загони із українських націоналістів створювалсь за директивою німецького верховного командування?
Лахузен: - Це були українські емігранти із Галичини.
ЛЯП № 19: Действительный текст стенограммы, с.469 (http://avalon.law.yale.edu/imt/11-30-45.asp ):
GENERAL R. A. RUDENKO (Chief Prosecutor for the U.S.S.R.): Witness Lahousen, you have made definite replies to questions by Colonel Amen and I should like to have certain details. Am I to understand you rightly that the insurgent units of the Ukrainian nationalists were organized under the direction of the German High Command?
LAHOUSEN: They were Ukrainian immigrants from Galicia.
***
- Свидетель Лахузен, Вы дали определённые ответы на вопросы Полковника Эймена, и я хотел бы иметь определённые детали. Должен ли я понимать Вас так, что повстанческие единицы (подразделения) украинских националистов были организованы под руководством немецкого Верховного командования?
- Они были украинскими иммигрантами из Галиции.

Обращаю внимание на словосочетания «по директиве ОКВ» и «под руководством ОКВ», на сочетание антонимов «эмигранты» ≠ «иммигранты», и соответствующее изменение смысла всго высказывания.

- Із яких емігрантів створювались повстанські загони?
с. 63 (http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-vse.html#6) — Лахузен: - Можливо, не звосім правильно гназивати їх загонами. Це були (хто?що?), які розташувались в таборах и проходили напіввіськову чи військову підготовку.
ЛЯП № 20: Действительный текст стенограммы, с.469 (http://avalon.law.yale.edu/imt/11-30-45.asp ):
- And from these immigrants were formed Commandos?
- Yes. "Commando" perhaps is not quite the right expression. They were people who were brought together in camps and were given a military or a semi-military training.
***
- И из этих иммигрантов были сформированы Коммандос?
- Да. "Коммандо" возможно - не совсем правильное выражение. Они были людьми, которые были собраны вместе в лагерях и получали военное или полувоенное обучение.

Обращаю внимание на словосочетания «повстанческие отряды» и «коммандос», что вовсе не одно и тоже. Кстати, вообще интересен сам факт использования этого понятия в выступлении редставителя обвинения от СССР. Подробнее о сути явления «коммандос»: http://io.ua/s2656; http://javot.net/arhiv/15b.htm; http://en.wikipedia.org/wiki/Commando.

с. 63 (http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-vse.html#6) — Руденко: Що повинні були вони виконувати?
Лахузен: Завдання їх полягало в тому, щоб з початком воєнних дій виконувати розпорядження вищих інстанцій, тобто ті директиви, які отримав мій відділ і які виходили від ОКВ.
Руденко: Які ж завдання ставились перед цими загонами?
Лахузен: Ці загони повинні були здійснювати диверсійні акти в тилу ворога й організовувати всеохоплюючий саботаж..."
ЛЯП № 20:
Вот здесь «Остапа понесло...» (с) Эта часть допроса настолько деформирована Масловским, что должна быть изложена полностью. Действительный текст стенограммы, с.469 (http://avalon.law.yale.edu/imt/11-30-45.asp ):
GEN. RUDENKO: What functions did these groups have?
LAHOUSEN: These Commandos were to carry out sabotage of all kinds behind the enemy's front line.
***
- Какие функции выполняли эти группы ?
- Эти Коммандос должны были выполнить саботаж всех видов позади линии фронта врага.

GEN. RUDENKO: That is to say in what territory
LAHOUSEN: In those territories with which Germany had entered into war, or speaking of the concrete case here in question, with Poland, or to be more correct in Poland.
***
- То есть, на какой территории?
- На тех территориях, с которыми Германия вступила в войну, или говоря о конкретном случае, который здесь рассматривается, с Польшей, или если быть более корректным, в Польше.

GEN. RUDENKO: Of course in Poland. Well, sabotage and what else?
LAHOUSEN: Sabotage, such as wrecking of bridges and other objectives of military importance. The Wehrmacht operational staff determined what was of military importance; details of that activity I have just described, namely, destruction of militarily important objectives or objectives important for a particular operation.
***
- Конечно, в Польше. Хорошо, саботаж, и что еще?
- Саботаж, вроде разрушения мостов и других целей военного значения. Оперативное командование вермахта определило, что имело военное значение; детали той деятельности я только что описал, а именно, разрушение в военном отношении важных целей или целей, важных для специфической операции.

GEN. RUDENKO: But what about terroristic activities? I am asking you about the terroristic activities of these units.
LAHOUSEN: Political tasks were not assigned to them by us, that is, by the Amt Ausland Abwehr. Political assignments were made by the respective Reich offices responsible, where it should be said, often as a result of erroneous...
***
- Но что относительно террористических действий? Я спрашиваю Вас о террористических действиях этих единиц (подразделений).
- Политические задачи для них не были назначены нами, то есть, Абвер-Заграница. Политические назначения были сделаны соответствующими ответственными учреждениями Рейха, где это, возможно, было сказано часто в результате ошибочного...

GEN. RUDENKO: You have misunderstood me. You are speaking about sabotage and I was asking you concerning terroristic acts of these organizations. Do you understand me? Was terror one of their tasks? Let me repeat again, as well as the sabotage acts, were there any terror acts assigned to them
LAHOUSEN: On our part never.
***
- Вы неправильно поняли меня. Вы говорите о саботаже, а я спрашивал Вас относительно террористических действий этих организаций. Вы понимаете меня? Террор был одной из их задач? Позвольте мне повторить снова, так же как действия саботажа, были ли там назначены для них какие-либо террористические действия?
- С нашей стороны никогда.

GEN. RUDENKO: You have told me that from your side there was no question of terrorism; from whose side was the question put, who worked on this aspect?
LAHOUSEN: Well, that was the whole point all the time. Each one of these military Abwehr units was asked again and again to combine our purely military tasks which were determined by the needs of the Wehrmacht leadership with political or terroristic measures, as is clearly shown by the memorandum on our files concerning preparation of the campaign against Poland.
***
- Вы сказали мне что с вашей стороны не было никакого вопроса о терроризме; с чьей стороны был поставлен вопрос, кто воздействовал на этот аспект?
- Да, это всё время было отдельным пунктом. Каждую из этих военных единиц абвера просили снова и снова сочетать наши обычные военные задачи, которые были определены потребностями командования вермахта, с политическими или террористическими мероприятиями, как это ясно показано в соответствии с меморандумом в наших файлах относительно подготовки кампании против Польши.
С этого момента последующие вопросы Руденко касаются отношения к советским военнопленным и др. и непосредственного отношения к «украинскому вопросу» не имеют. Как говорится, почувствуйте разницу.

...Особливо виразні свідчення представив на процесі полковник Е. Штольце, заступник начальника Абверу-2 генерала Лахузена.
ЛЯП № 21: Эрвин Штольце никогда НЕ был допрошен на процесе ни в качестве свидетеля, ни в качестве обвиняемого.

З серпня 1944 р.- заступник начальника диверсійного сектора в Управлінні імперської служби безпеки.
ЛЯП № 22: официальный переход Штольце в РСХА состоялся в сентябре 1944 года, но абвер стал составной частью политической разведки РСХА с февраля 1944 года.

З осені того ж року особливо секретним співробітником конаючої гітлерівської тоталітарної системи - начальником "Берлінського району збору доносень".
ЛЯП № 23: Штольце стал начальником «Берлинского района сбора донесений» тогда же в сентябре 1944 года

В травні 1945 р. здався в полон радянським військам.
ЛЯП № 24: Эрвин Штольце НЕ сдавался в плен, а был захвачен офицерским патрулём 2-й гвардейской танковой дивизии РККА.

Працюючи в Абвері-2, безпосередньо відповідав за зв'язки в ОУН і керував усіма операцями, в яких брали участь українські інтегральні націоналісти.
ЛЯП № 25: Понятия «украинские интегральные националисты» НЕ существует.

Свідчення полковника Штольце на Нюрнберзькому процесі 25 грудня 1945 р.:
ЛЯП № 26: Эрвин Штольце лично НЕ присутствовал на заседаниях Нюрнбергского процесса. Его показания подполковнику контрразведки РККА Бурашникову от 25 декабря 1945 года зачитал на заседании 1 февраля 1946 года представитель обвинения от СССР Зоря.

NB! Кстати, генерал-майор юстиции Николай Дмитриевич Зоря 24 мая 1946 года был обнаружен мёртвым с огнестрельным ранением в голову. Как раз после того, как допустил обнародование на заседании секретных протоколов к пакту Молотова-Риббентропа. Похоронен на территории Германии как безымянный советский солдат (http://dmitrij-sergeev.livejournal.com/71429.html). Сущестует также версия, что смерть Зори напрямую связана с изучением в Нюрнберге Катынского расстрела (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BC%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D1%8B%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%B0_%D0%B2_%D0%9D%D1%8E%D1%80%D0%BD%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5_(1946)). Вот ведь как бывало...

"В березні чи квітні 1941 року мій начальник - керівник відділу Абверу - 2 полковник (нині генерал) Лахузен викликав мене до себе в службовий кабінет і поставив до відома про те, що незабаром передбачається воєнній напад Німеччини на Радянський Союз, і в зв'язку з цим запропонував мені використати всі дані про Радянський Союз, які мав відділ Абверу-2, для проведення необхідних заходів по диверсії проти СРСР. При цьому Лахузен заявив мені, що необхідно берегти все сказане ним про підготовку нападу на Радянський Союз в найсуворішій таємниці.
ЛЯП № 27: эти свидетельства Штольце НЕ были представлены генералом Зоря на судебном заседании 11 февраля 1946 (см.с.271 - http://avalon.law.yale.edu/imt/02-11-46.asp)

Далі Штольце уточнював: "Для більш успішного керівництва всією розвідувальною роботою німецьких військ, призначеною для вторгення в СРСР німецькою воєнною розвідкою наприкінці травня 1941 р. був організований спеціальний розвідувальний орган під назвою штаб "Валлі", який дислокувався поблизу Варшави.
ЛЯП № 28: эти свидетельства Штольце НЕ были представлены генералом Зоря на судебном заседании 11 февраля 1946 (см.с.271 - http://avalon.law.yale.edu/imt/02-11-46.asp)

с.65 -… насправді батальйони "Нахтігаль" і "Ррланд", як і весь полк (а затим дивізія) спеціального призначення "Бранденбург-800" із зрадників-кондотьєрів тих народів, проти яких гітлерівська Німеччина вела наступ й агресію - естонці, латиші, литовці, українці, росіяни, калмики, грузини, татари, туркестанці, чеченці.
ЛЯП № 29: В составе «Бранденбурга-800» никогда НЕ было этнических калмыков, татар, туркестанцев, чеченцев. Первоначально в состав четырёх рот батальона входили уроженцы европейской России и балтийских государств (1-я рота), уроженцы англоговорящих территорий и Северной Африки (2-я рота), судетские немцы и югославы (3-я рота), фольскдойчи из европейских стран (4-я рота). По мере роста подразделения эта структура оставалась практически неизменной. Иногда подразделения «Бранденбурга» действовали совместно с национальными формированиями в составе вермахта (например, 1-й батальон «Бранденбурга» и «Нахтигаль» при вступлении во Львов). Детальнее — см. http://javot.net/arhiv/15b.htm; и др.

Е. Штольце: "...Для підривної діяльності в Польщі ми використовували українських націоналістів. З метою залучення широких мас для підривної діяльності проти поляків нами був завербований полковник петлюрівської армії, білоемігрант Коновалець...
ЛЯП № 30: полковник «петлюровской армии» УНР и командир полка Украинских Сечевых Стрельцов из уроженцев Западной Украины (Галичины) львовянин Евгений Коновалец никогда НЕ был белогвардейцем и белоэмигрантом. Он воевал против деникинских войск на Украине в 1919 году.

с. 66 - Ярий ("Ярри", "Ріхард", "Ріко") (1888 -1969) - австрійський підданий чесько-німецького походження.
ЛЯП № 31: Ярому приписывают венгерское, еврейское, чешское происхождение, но никак НЕ немецкое. Его отец — чех, мать — полька.

В 1912р. закінчив військову академію австро-угорської армії. В чині поручика служив на Східному фронті австро-угорської армії проти Росії. Затим в чині Ротмістра служив в цісарьскій контррозвідці.
ЛЯП № 32: после окончания академии присваивается очередное воинское звание. Если бы Ярый закончил академию, он бы стал капитаном. Однако до 1918 года (распад Австро-Венгерской империи) Ярый это звание так и не получил.
ЛЯП № 33: в австрийской армии НЕ было звания «поручик»
ЛЯП № 34: в австрийской армии НЕ было звания «ротмистр»
ЛЯП № 35: Ярый был уволен в запас в 1918 году в чине лейтенант сапёрной службы

З початку 20-х років був резидентом німецької розвідки в ОУН...
ЛЯП № 36: Ярый был связным между германской разведкой и ОУН. Резиденты разведки в политических организациях НЕ существуют. Резидент — понятие территориальное.

Весною 1941 р. - командир спеціаль-батальйону "Роланд".
ЛЯП № 37: Ярый был номинальным командиром в период обучения «Роланда» в Австрии. При выдвижении батальона в Румынию командование батальоном перешло к Евгению Побигущему. Сам Ярый участия в боевых действиях не принимал.

Мав величезний вплив на С. Бандеру, активно підтримував його, але з липня 1941 р. порвав з ОУН-бандерівців.
ЛЯП № 38: Ярый отошёл от политической жизни после его ареста гестапо 16 сентября 1941 года

Далі надамо слово E. Штольце: "...Хто вербував Бандеру я не пам'ятаю, але останній на зв'язку перебував у мене.
ЛЯП № 39: ...и при этом — полное отсутствие каких-либо документов для подтверждения как самого факта вербовки (расписка-обязательство агента, рапорт вербовщика и пр.), так и агентурной деятельности Бандеры (сообщения, поощрения, рапорты и пр.)

с. 67 - Штольце: "Відділ Абверу активно використовував українських націоналістів у ході всієї війни з Радянським Союзом. З числа українських націоналістів формувались загони для боротьби з радянськими партизанами, поліцією вербувалась агентура з числа українських націоналістів для закидання за лінію фронту з метою диверсії, терору, шпигунства і т. д., однак подробиць усієї цієї роботи я не знаю, бо цим займались безпосередньо абверкоманди, абвергрупи, абверштеллє, спеціально в округах окупованої території.
ЛЯП № 39: ...и при этом — полное отсутствие каких-либо документов для подтверждения «активного использования украинских националистов», да ещё «в ходе всей войны».
Где специальные отряды исключительно для борьбы с советскими партизанами? Что они совершили (рапорты, донесения, поощрения)? Почему эти отряды в ведении абвера, а не СД-гестапо-фельджандармерии?
Где агентура для зафронтовой работы (списки, маршруты, цели, отчёты)?
Где сообщения всех этих абверкоманд и абвергрупп обо всём этом?
Почему всё, чем играют в бесконечный пинг-понг все эти «масловские ребята» - это сообщения СД-гестапо 1944 года, к тому же исключительно на территории Галичины, к тому же опубликованные самими украинскими националистами задолго до Масловского?

Під час відходу німецьких військ з України по лінії Абверу особисто Канарісом були дані вказівки про створення націоналістичного підпілля (банд) для продовження боротьби проти Радянської влади на Україні, проведення терору, диверсій, шпигунства, спеціально для керівництва націоналістичним рухом залишались офіційні працівники - офіцери й агентура.
ЛЯП № 40: ...и при этом — полное отсутствие каких-либо документов для подтверждения сказанного.
Где аресты-допросы-суды специально присланных в подразделения УПА и структуры ОУН кадровых работников абвера?Где списки специально присланных в подразделения УПА и структуры ОУН и задержанных советскими спецслужбами профессиональных шпионов абвера?

Були дані вказівки про створення складів зброї, продовольства, тощо. Для зв'язку з бандами агентура направлялась через лінію фронту а також викидалась на парашутах.
ЛЯП № 41: ...и при этом — полное отсутствие каких-либо документов для подтверждения сказанного.
Где немецкие карты-схемы размещения складов, изъятые у командиров УПА?
Где приказы командования вермахта для командования УПА о проведении конкретных операций?

Итоги:
на 5 страниц текста Arial размером 12 насчитано 41 ЛЯП и 11 технических ошибок (опечаток).
Грандиозно.

Популярное масловедение: Нюрнбергский процесс

2009-09-04T17:15:06Z

Публичное чтение №1
Трудности перевода с общепринятого языка на «советский язык»

В качестве первого опыта была избрана часть 6 писаний Масловского «ОУН на Нюрнберзькому процесі. Українські націоналісти - спільники війсбкових злочинців гітлерівської Німеччини" (http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-vse.html#6).
Выбор не случаен.
Структурно 6-я часть — это своебразный «экватор» из общего количества 15 частей писаний Масловского. Выявив массу «ляпов» в этой части, мы сможем прогнозировать их наличие как в предыдущих частях, так и в последующих.
Хронологически и логически эта часть также своебразный «экватор» злокозненных деяний ОУН в представлении Масловского. Если всё действительно так, как оглашено Масловским в заголовке, то вся предыдущая деятельность украинских националистов есть своеобразный пролог к Нюрнбергу, и соответственно вся их последующая деятельность — преступления, равноценные тем, что были осуждены в Нюрнберге. Сами украинские националисты заклеймены навечно как «фашисты» и это окончательное по меркам Нюрнберга решение обжалованию не подлежит. НО само выявление «ляпов» в этой части автоматически ставит под сомнение всю архитектонику писаний Масловского.
Прагматически эта часть наименьшая по размерам из всех представленных в писаниях Масловского. Выявление определённого количества «ляпов», их качественный состав позволит провести их классификацию, спрогнозировать вероятное их появление в оставшихся частях писаний Масловского.
Ход исследования: комментированное чтение.
Оригинальный текст выделяется курсивом и цветом.
Орфография первоисточника сохранена, но «ляпы» выделены цветом.

с. 61 - На жаль і досі є недоступними всі матеріали Міжнародного судового процесу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини в Нюрнберзі, бо вони переважно не опубліковані.
ЛЯП №1: Материалы Нюрнбергского процеса опубликованы на английском языке и известны с 1949 года. Ознакомиться с ними в on-line можно в библиотеке Конгресса США, 22 тома протоколов процесса и 22 тома документов (http://www.loc.gov/rr/frd/Military_Law/NT_major-war-criminals.html); или в школе права Йельского университета (проект Авалон), 22 тома протоколов процесса и отдельные приложения документов (http://avalon.law.yale.edu/subject_menus/imt.asp)
Кстати, вариант из библиотеки Конгресса США представлен в виде в виде факсимиле издания 1949 года и содержит оригиналы документов на немецком языке.
Возможные возражения: Масловский мог не знать, что материалы процесса есть on-linе.
Контраргумент: Да. Но он не мог не знать, что советское издание (8 томов) изрядно отличается от опубликованных на Западе (22 — 42 тома) по количеству и качеству собранных материалов. К тому же первое советское издание появилось лишь в 1971 году, а последнее, по словам Масловского, на 1999 год «так и не было завершено». Для СССР и его правопреемницы РФ, которая так печётся якобы о сохранении военной памяти, это обстоятельство по крайней мере странно...

с. 61 - ... Лахузен фон Вівремонт Ервін народився в 1897 році у Відні в дворянській французько-польській сім'ї. ...
ЛЯП №2: полное имя Лахузена — Эрвин Эдлер фон Лахузен-Вивремонт
ЛЯП №3: Лахузен — выходец из старинного немецкого рода потомственных военных. Герб семейства Лахузенов был зарегистрирован в Оснабрюкке (земля Нижняя Саксония) в 1590 году. Прадед Эрвина — Фридрих Христиан — за участие во взятии Белграда в 1789 году получил право на австрийское гражданство и поселился в Линце. С 1880 года семейство Лахузен получило австрийское дворянство.

Після розвалу Австро-Угорської імперії працював у службі інформації (служба розвідки Австрійської Республіки).
ЛЯП №4: после первой мировой войны обер-лейтенант Лахузен принял военную присягу вновь созданнной австрийской армии (1920), получил чин капитана (1925), закончил военную академию (1930-1933) и в 1933 году в чине майора стал офицером дивизионной разведки. В службе учёта и информации (разведка и контрразведка) австрийского генштаба Лахузен — с мемента её создания, т.е. с 1936 года.

В 1936 р. отримав звання підполковника. Сприяв загарбанню Австрії гітлерівською Німеччиною.
ЛЯП №5: Лахузен был представитель австрийской аристократии и антинацист. Именно поэтому Лахузен не способствовал аншлюсу Австрии, а сразу после включения разведуправления Австрии в «Абвер-Заграница» Германии стал участником военной оппозиции Гитлеру среди высших офицеров абвера. Для покушений на Гитлера 13 марта 1943 года и 20 июля 1944 заговорщики использовали мини-мины английского производства, которые добыл по своим каналам именно Лахузен. Он же инструктировал полковника Брандта по применению этих мин в марте 1943.

...Служив спочатку в Абвері-1 (розвідка й контррозвідка), а затим очолив Абвер-2 (диверсії в стані противника). ЛЯП №6: Абвер-1 (А-1) — организация агентурной разведки за рубежом и добывание военной, политической, экономической информации о других странах. Абвер -2 (А-2) — проведение диверсий за границей и в тылу противника, ведение психологической войны

Нагороджений вищим нацистським орденом "Золотий німецький хрест" та іншими нагородами.
ЛЯП №7: Золотой немецкий крест не является знаком отличия НСДАП, его вручают за храбрость на поле боя. Лахузен не состоял в НСДАП. Он был награждён за бои на Дону, где он получил контузию после авиаудара по штабу его полка.

Наприкінці 1943 р. був посланий на Східний фронт, де командував 41-м єгерським полком.
ЛЯП №8: с августа 1943 до июля 1944 года Лахузен командовал 96-м и 4-м гренадёрскими полками, а также 41-м егерским полком.

На Нюрнберзькому судовому процесі виступав у ролі свідка.
ЛЯП №9: уточнение — Лахузен выступал добровольно и был первым свидетелем обвинения против главных военных преступников. Именно он первым рассказал о массовых казнях советских военнопленных, айнзацкомандах, персональной отвественности подсудимых военных за это.

Помер в 1958 р. в Інсбруку (Австрія).
ЛЯП №10: Лахузен скончался от инфаркта сердца 24 февраля 1955 года.

с. 61-62 — В складі полку "Бранденбург-800" були сформовані і діяли спеціаль-батальови "Нахтігаль" і "Роланд", особовий склад яких складався із українських націоналістів.
ЛЯП №11: Участники украинских военных формирований «Нахтигаль» и «Роланд» НЕ могли быть причастны к полку специального назначения «Бранденбург-800» по нескольким причинам: а) «Бранденбург» формировали из лиц немецкой национальности с территории непосредственно рейха, оккупированных территорий или территорий будущих военных действий; б) места подготовки не совпадают (украинцы — Нойхаймер, Зауберсдорф, Криница, Дукля, Закопане, Барвинок, Команче; диверсанты — Бранденбург, Квенцтуг); в) принадлежность украинских формирований к «Бранденбургу» документально не зафиксирована, г) зато документально зафиксирована принадлежность «Нахтигаля» к 1-й горной дивизии 49-го армейского корпуса и принадлежность «Роланда» к 54-му корпусу. Общие задачи для украинских подразделений — обеспечение безопасности передвижения немецких частей по Украине, разоружение остатков Красной Армии, охрана эшелонов с военнопленными и боеприпасами.

с. 62 — Батальйони призначались для здйснення диверсій і каральних акцій.
ЛЯП №12: участники украинских военных формирований «Нахтигаль» и «Роланд» НЕ могли быть причастны к совершению диверсий по нескольким причинам: а) они проходили обычную начальную военную подготовку, а не специальную повторную подготовку на базе полученной военной профессии, как диверсанты «Бранденбурга»; б) именно диверсионная деятельность украинских батальонов документально не зафиксирована ; в) оба украинских формирования были отозваны с фронта и расформированы 13 августа 1941 года;
ЛЯП № 13: участники украинских военных фромирований «Нахтигаль» и «Роланд» НЕ могли быть причастны к совершению карательных акций по нескольким причинам: а) они действовали в составе подразделений вермахта на фронте; б) для совершения карательных акций на оккупированых территориях существовали специальные немецкие подразделения (например, айнзацкоманды); в) опять таки — оба украинских формирования 13 августа 1941 года были отозваны с фронта, расформированы и выведены за пределы Украины.

Отже, керуючи Абвером - 2, якому була підпорядкована дивізія спеціального призначення "Бранденбург", полковник, а затим генерал, Лахузен добре знав про українських націоналістів, діяльністю яких займався безпосередньо
ЛЯП № 14: полковник Лахузен с 1 августа 1943 года до декабря 1944 года не был офицером абвера, а чин генерал-майора получил 1 января 1945 года

с. 62 - Тепер представимо уривки із стенограми засідання Міжнародного воєнного трибуналу від 30 листопада 1945 р. "Еймен (головуючий в той день на процесі, начальник слідчої частини обвинувачення США, полковник юстиції - В. М.)...
ЛЯП № 15: полковник Джон Хэрлен Эймен представлял на процессе обвинение от имени США и никогда НЕ был председательствующим, поскольку попросту не имел на это права. Председательствующий на том судебном заседании был сэр Джеффри Лоуренс (Великобритания).

Еймен: Чи говорилось що-небудь, і якщо говорилось, то що саме, про співробітництво з українською групою? ЛЯП № 16: вот здесь-то и начинается показательный урок перевода с общепринятого языка на «советский язык» масловских всех мастей. Действительный текст стенограммы, с.447:
COL. AMEN: What, if anything, was said about possible cooperation with a Ukrainian group?
***
Что, если что-либо, было сказано о возможном сотрудничестве с украинской группой?

Вроде бы пустячок, но всё же: «сотрудничество» и «возможное сотрудничество» — это не одно и то же. И далее таких пустячков тоже в достатке...

Лахузен: Канаріс отримав наказ від тодішнього начальника ОКВ (Верховне командування збройних сил гітлерівської Німеччини - В.М.), який (тобто начальник ОКВ, генерал-фельдмаршал Німеччини -В.М.) представив його як директиву, явно отриману ним від Ріббентропа, так як ці директиви перебували в тісному взаємозв'язку з політичними намірами імперського міністерства закордонних справ. Канарісу було доручено викликати в українській Галичині повстанський рух, метою якого б стало винищення євреїв і поляків...
ЛЯП № 17: Действительный текст стенограммы, с.447:
LAHOUSEN: Canaris was ordered by the Chief of the OKW, who stated that he was transmitting a directive which he had apparently received from Ribbentrop since he spoke of it in connection with the political plans of the Foreign Minister, to instigate in the Galician Ukraine an uprising aimed at the extermination of Jews and Poles.
***
Канарису было приказано начальником OКВ, который заявил, что он передавал директиву, которую он очевидно получил от Риббентропа, так как он говорил об этом в связи с политическими планами Министра иностранных дел, подстрекать в галицийской Украине восстание, нацеленное на истребление Евреев и поляков.

И вновь смешение различных понятий: «повстанческое движение» — это долговременная перспектива, специальная подготовка, вариативность действий, мобилизация соответствующих ресурсов и многое другое; «восстание» — это моментальная концентрация либо вообще спонтанность, отсутствие сколько-нибудь серьёзной подготовки, ориентация на настоящий момент и так далее.

Еймен: Хто сказав це?
Лахузен: Це сказав міністр закордонних справ Ріббентррп Канарісу. Я стояв поряд.
ЛЯП № 18: Действительный текст стенограммы, с.447 (http://avalon.law.yale.edu/imt/11-30-45.asp ):
COL.AMEN: Who said that?
LAHOUSEN: The Foreign Minister of that time, Ribbentrop, said that to Canaris. I was standing next to him.
***
- Кто сказал это?
- Министр иностранных дел того времени, Риббентроп, сказал это Канарису. Я стоял рядом с ним.

Продолжение следует.

Антология "Анти-Моська" - 51

2009-08-28T07:36:54Z

Оксана ЗАБУЖКО

ПАМ’ЯТІ “ПРОКЛЯТИХ ПОЕТІВ”

…Та вийдеш ти з затишного покою,
І десь на розі, десь, де ми берем
До рук газету, в поспіху зім’яту,
Тебе розітне лезами сурем
Невблаганна екстаза атентату.
О.Ольжич. “Робітня”

…Але ж це — пастка, пастка, пастка!.. Тремтячі руки, шелест газети, кров, що зсередини б’є в лице артезіанським виприском, — і вже тобі не з космосом говорити: з ґвинтівкою! І вже бугаячі пики диктаторів, перед хвилиною геть жалюгідні, — заступають тобі небосхил, і вже ти негоден одмінити світ своїм словом, ані заклясти, ані розгрішити, а тільки шпурляти себе на багнети, що завше готові прийнять твоє тіло гаряче — як будь-чиє інше… Але ж в’язниця — не для поетів, поетам належиться — проходити крізь стіни: зробившись кинутим на багнети тілом, ти зрадив свій дар. І Євген Маланюк на карім коні — “а ми ж тую червону калину піднімемо”, і Олег Ольжич у загуслому присмерку змов-конспірацій-терактів, і Василь Стус у табірних снігах, і “той, що у безсонну ніч бунтарські зазиви друкує”, — історія української літератури є історія “проклятих поетів”, і саме тому — ненаписаних книг…
Гуде друкарня, і двигтить верстат.
Сторінка всотує рядка закляклий подив:
Невже це “екстатичний атентат”
Нам віщі очі чорно попідводив?
Чи це рої підпільницьких стилетів
Різьблять поверх життів словесний тес?
(А може, замість “проклятих поетів”
Гряде доба — проклятих поетес?..)
Вже стільки раз виходилось на площі!
Струмить блакитна кров в реторти бруду й тьми…
Поети! Браття! Праведники! Пощо
Ми дійсність розбиваємо грудьми?!
О, пощо перевіюєм первісну,
Безсмертну силу — в пил земних засад?
(Це сяйво круг чола, чи це — ковпак залізний
Так важко тягне голову назад?..)
Вітай тепер, Вкраїно гола-й-боса,
Де вихор забуття заводить свій танок!
За роком рік громадить стоси й стоси
Не — списаних — пожовклих сторінок…
Нема тебе в цім світі несусвітнім!
Реве поріг. Скрегоче перекат.
…О, дай нам мужність — всидіти в робітні
Під лютий гул поблизьких барикад!

ПОРТРЕТ К. М. ГРУШЕВСЬКОЇ В ЮНОСТІ

Катерино Михайлівно, панно Катрусю!
Стоячий “колнєжик”,
Пелюсткова шкіра блондинки
І рот недитинно-владний…
Метикований львівський фотограф
позу обрав як належить,
Впізнавши в моделі Веласкесову інфанту.
Ах панунцю Катрусю,
до тамтої війни — як до літа,
Іще далі — до Києва,
А ще далі — чорніє розтруб…
Ще Ви вчитеся
греки й латини, як на ніч молитви,
Зневажаєте залицяльників
і читаєте “Що таке поступ?”.
Ах панунцю Катрусю —
капелюшик з широкими крисами!
Але — сіра паморозь погляду:
в що вслухались? Куди Ви дивились?..
О, як міняються лиця мертвих, коли на роду написане,
Ніби світло з дверей прочинених, надає їм інакший вираз!..
Ви вслухаєтесь, так!
(Чи то стогін з могильної ями —
Наростаючий звук — з року в рік — наче здушеним криком?)
Бути Грушевською родом — уже-бо незмивна пляма,
Бути Грушевською духом — гріх, непростимий вовіки.
Наростаючий звук?
Наперед?
Вдовж століття?
Це ж анти-
Історичний підхід — метафізика, панночко, бляґа,
Катерино Михайлівно, ніжна білява інфанто,
Скількисьзначне число у космічних архівах ГУЛАГу!
(Звук наростає: паперів батьківських
Роздертих шурхіт — і в грубку. Амінь.
І з тріском згоряє Том Одинадцятий —
І всі наступні, которі за ним.
Звук: це — щурі, що урозтіч ринулись,
це — об стільницю дубовий кулак:
Трах! гімназисточка-
професорівночка-
інтеліґенточка, мать твою так!..)
…На гімназійному фото
вицвів погляд ледовий, аж білий, —
Так, немов за чверть віку до того
Ви вже вміли дивитись як треба! —
Катерино Михайлівно,
панно Катрусю, що стали-сьте пилом,
І не табірним — зоряним: Вами засіяно небо, —
Убієнні невинно історики вичахлих націй,
Ви — найперша їхня заслона,
Ви — варта в обложенім стані…
Катерино Михайлівно, панно Катрусенько, де Ваша праця?!
Наростаючий звук…
Наростаючий звук…
Наростає…

КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ

В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..

Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.

Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.

Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.

І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.

Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.

Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!

Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”,
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…

Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.

“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґовий мотив…

***

Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.
Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви.
ГУЛАГ — це коли забивають порожню півлітру
Тобі поміж ноги— по чім переходять на “Ви”.
Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку.
Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі.
ГУЛАГ — це коли ти голосиш: “Мій смутку, мій падку!” —
Й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш…

Популярное масловедение: анонс темы

2009-08-27T17:40:13Z

Обнаружил надысь нечто от некоего yad'a (утверждает, что историк-профессионал…): . http://yadocent.livejournal.com/23237.html

Некий yad в этом нечто поведал миру о том, что
… у выстрелов есть преамбула, в то время как преамбула – это вводная часть документа для пояснения целей и принципов данного документа;
…в австрийской армии образца 1914-1918 годов имелись прапорщики, в то время как воинского звания «прапорщик» в австрийской армии никогда не было;
…Евген Коновалец был фельдфебелем или прапорщиком австрийской армии, в то время как Коновалец имел чин обер-лейтенанта;
… боевик УВО С.Фесак стрелял в Юзефа Пилсудского, в то время как этого боевика звали Степан ФЕДАК
… Он (т.е. Федак) промазал, в то время как Федак ранил двумя выстрелами львовского воеводу Грабовского;
… предложение группы Петрушевича о субсидировании отклонить, в то время как речь шла об экс-диктаторе ЗУНР Евгене ПЕТРУШКЕВИЧЕ;
… боевики Роман Шухевич и Богдан Пидгайный убили во Львове школьного куратора Яна Собинского, в то время как Собинского звали «Станислав»;
… ОУНовцы прямо в униатском монастыре Трускавца застрелили депутата польского сейма Тадеуша Голувко, в то время как Голувко был застрелен в своём номере частного пансионата, а в Трускавце вообще нет монастырей, поскольку из разобрали для строительства тех же самых коттеджей-пансионатов;
… Березинский убил комиссара Львовской полиции Емельяна Чеховского (украинца по национальности), в то время как Чеховский носил имя «Эмилиан» и был поляк;
…30 ноября при налёте на почту в Городке (Львовщина) Березинского подстрелили свои же, в то время как Юрий Березинский и Владимир Старик были убиты в перестрелке с охраной;
… Мыкола Лемык в консульстве СССР во Львове убил секретаря Андрея Майлова, в то время как Майлов в штат посольства не входил и прибыл для особых целей накануне покушения;
… польский суд вознаградил Лемыка всего 6-летним заключением, в то время как суд приговорил Лемика к смертной казни, которую ввиду несовершеннолетия Лемика заменили на пожизненное заключение;
… в октябре 1941 соратники из ОУН убили Лемыка во время бандеровско-мельниковской усобицы, в то время как Лемик с четырьмя другими членами ОУН Бандеры погиб в перестрелке с немцами, которых навели на группу члены ОУН Мельника;
… берлинская штаб-квартира ОУН специальным приказом Р.Дильса была включена в штат гестапо на правах особого отдела с полным материально-финансовым обеспечением, в то время как
1) 1933-1934 гестапо само было всего лишь отделом при МВД Пруссии с чётко определёнными функциями – наблюдение и обезвреживание внутренних (германских) врагов НСДАП;
2) в компетенцию руководителя того отдела Рудольфа Дильса не входило создание других отделов, создание отделов – функция министра Германа Геринга;
3) самому Дильсу сделать это в 1934 году было крайне затруднительно, поскольку он покинул пост руководителя гестапо 1 апреля 1934 года;
4) как можно здание (штаб-квартира) включать в людской состав (штат)?
… студент Яков Бачинский заинтересовался деятельностью ОУН с целью вступления, в то время как ОУН установила доносительство Бачинского в польскую полицию путём предоставления ему ложной информации, которая стала известна полякам
… Директор Львовской украинской гимназии профессор Иван Бабий запретил ОУНовцам заниматься здесь своей пропагандой, в то время как Бабий неоднократно выдавал полякам студентов-членов ОУН;
… на Варшавском процессе в конце 1935… Бандера получил пожизненное заключение (спасла амнистия); Я.Стецько – 5 лет; Р.Шухевич – 4 года, в то время как на суде Бандера, Лебедь, Мартынец были приговорены к смертной казни, которую заменили на пожизненное заключение, а Стецько и Шухевича на том процессе вообще не было;
…в усобице ОУН Бандеры и ОУН Мельника погибли … Ростислав Волошин, Матвей Токарь, М.Лемык, в то время как Волошин, Токарь, Лемык никакого отношения к усобице не имели, Волошин погиб в бьою с НКВД, а Лемик в бою с немцами;
… «Роланд» и «Нахтигаль» - это спецбатальоны SS, в то время как это подразделения вермахта, расформированные уже осенью 1941 года, а «Роланд» практически не принимал участия в боевых действиях;
…«Роланд» и «Нахтигаль» истребили во Львове около 7000 человек, в том числе множество известнейших деятелей культуры, в то время как все расследования от Нюрнберга до судов ФРГ нынешнего времени не подтвердили участие «Нахтигаля» во львовских событиях, а «Роланд» вообще в это время был в … Румынии и Молдавии
… ОУНовцы убили генерала Н.Ватутина, в то время как генерал был тяжело, но не смертельно ранен в случайной стычке с УПА и умер от заражения крови через полтора месяца после ранения;
… за 5 послевоенных лет жертвами террора ОУН-УПА стало свыше 30000 мирных граждан и 25000 военнослужащих, в то время как по официальным советским данным с 1944 по 1952 погибло всего 30 тысяч человек;
… к началу 1950-х националистическое подполье в СССР перестало существовать, в то время как по официальным советским данным подполье ОУН действовало до середины 50-х годов (22 мая 1954 – арест последнего председателя Центрального Провода ОУН и Главнокомандующего УПА Василия Кука).

Таким образом, на ЧЕТЫРЕ страницы Times New Roman 12 кегля пришлось ДВАДЦАТЬ ТРИ неточности, оговорки погрешности и фальсификации.
Ого! И тут обратил внимание на посвящение. Масловскому.
А что, ежели вот эдаким манером подсчёта "ляпов" и мэтра воинствующих украинофобов отyad'ачить?

Идея: представить для ознакомления всем заинтересованным читателям тематический цикл публичных чтений на заданную тему.
Рабочее название цикла: Масловский: дремучее невежество или пещерный примитивизм?
Рабочая гипотеза: отсутствие в текстах Масловского сколько-нибудь здравого смысла ввиду чудовищной безграмотности и политической заангажированности
Ход исследования: комментированное чтение по каждой части текстов Масловского с целью віявления yadоподобных «ляпов»
Объект исследования: для достоверности анализа избран доступный всем ресурс — основополагающее произведение Масловского: http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-vse.html

Прогнозируемый результат:
при среднеyadовитой скорости продвижения 5 «ляпов» на 1 страницу опуса в форматированном подобно yadовитому (Times New Roman 12 кегля) тексте Масловского из 270 остаётся примерно 230 страниц и ожидается
ТЫСЯЧА ТРИСТА ДВАДЦАТЬ ПЯТЬ «ЛЯПОВ»

Поправка:
с учётом повторов, накладок и того обстоятельства,
что Масловский дополз таки до степени доктор советско-исторических наук, окончательно ожидаемый результат
ТЫСЯЧА «ЛЯПОВ»

Проверим?

Степан Бандера. Первородний гріх проросійської концепції - “Український Самостійник”, 1952

2009-08-19T10:13:25Z

Українська самостійницька політика за кордоном зустрічається з щораз виразнішими й сильнішими намаганнями американських політичних чинників звести визвольні змагання України й інших підсовєтських народів на сприємливі для московських імперіялістів шляхи, з'єднати їх в одну політичну, дійову й органзаційну ціль з московськими протирежимними, але імперіялістичними тенденціями.

... Головним джерелом домінуючої в американській політиці проросійської концепції є теза, що боротьба з большевизмом у світовому масштабі має бути боротьбою з самим большевицьким режимом, з його суспільно-державною системою та з його подальшою експансією, а в жодному разі не може бути боротьбою проти Росії як імперії, ані проти московської нації. Навпаки, боротьба з большевизмом має принести Росії визволення від внутрішніх оков та забезпечити дальше збереження імперіяльної позиції московської нації. Тому московський нарід повинен відвзаємнювати приязне відношення Америки до нього, не боронити большевицького режиму, а піднятися проти нього в союзі з західніми народами. Ворог — це сам большевизм, як режим і система. Московська нація для Америки — не ворог, а друг, так само для інших народів, як поневолених в СССР, так і для дальших загрожених сусідів, московська нація — за цією концепцією, не поневолювач ані напасник, лише також жертва большевицького режиму.

До московського імперіялізму ця концепція застосовує дві різні мірки, залежно від територіальних меж його дії. В кордонах з-перед другої світової війни — він сприємливий і справедливий, російська імперія в цих кордонах — непорушна, і приналежність численних немосковських народів до неї має бути збережена. Натомість дальша експансія Москви й большевизму, що сталася після цієї війни, як і в підготовлювана на майбутнє — це вже властивий імперіялізм, якому конечно покласти край.

Таке ставлення американської політики супротив московського імперіялізму випливає з усвідомлення того, що він захоплює цілу московську націю. Тож намагаючись здобути для себе симпатії, американські кола хочуть по змозі якнайбільше респектувати [шанувати] її імперіялістичні прагнення. Ціною в цьому має бути доля народів, давно поневолених Москвою.

Большевизм дає найбільші успіхи московському імперіялізмові, він же сам є його найдосконалішою формою. І кожна спроба ривалізувати з ним [переоцінювати його] у цьому відношенні цілком безнадійна. Зате єдинонеділимьска концепція американської політики намагається виграти іншим атутом [козиром]. Мовляв, вона доведе до того, чого не досягнув ані царський, ані большевицький режим, а саме, що визвольні протимосковські рухи поневолених народів самі, добровільно капітулють перед московським імперіялізмом, який виступає під американським омофором [покровом], зречуться своїх самостійницьких цілей і залишуться в складі російської некомуністичнної імперії.

…

Американські керівні кола вже мусіли усвідомити собі, що в межах СССР діють тільки національно-визвольні, протибольшевицькі революційні рухи поневолених Московю народів, передусім же українського народу. Натомість немає там жодного московського протибольшевицького руху, який провадив би активну революційну боротьбу. Серед московського народу існують тільки протирежимні настрої, що бажали б собі зміни комуністичної системи, але які не думають ставати на шлях революційної боротьби. А проти імперіялістичної політики й експансії СССР нема в москалів навіть опозиційних настроїв.

Американська концепція боротьби з большевизмом потребує, щоб існував активний протибольшевицький рух московського народу. Вона бачить для цього найкращу, а, може, єдину можливість в тому, щоб існуючі національно-революційні рухи підвести під знам'я російського протирежимного руху. Американці сподіваються, що, може, таким чином вдасться розбудити і серед москалів якісь протибольшевицькі сили й дії. А принаймні, може, вдасться створити зовнішнє враження, що в СССР існує російський протибольшевицький рух, в якому йдуть пліч-о-пліч і москалі, і українці, й інші національності. Це є другий головний мотив американської концепції одного спільного протибольшевицького фронту народів СССР, фронту москалів і поневолених Москвою народів.

Третім мотивом намагань є бажання концентрувати всю енергію активних і потенціяльних протибольшевицьких сил у межах ССР на єдиній цілі: знищення большевицького режиму і системи. Для цього американці хочуть елімінувати [вилучити] все те, що є, чи може бути предметом конфлікту поміж різними такими силами, а що спрямовує їх протибольшевицькі прагнення до різних, часто протилежних, позитивних цілей та унеможливлює одностайну, скоординовану боротьбу.

...

Такі, за нашою оцінкою, головні мотиви американської концепції втиснення національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів у рамці російського протирежимного фронту. Вони, буцімто, обосновані американською політичною рацією і достроєні до основного пляну політики США супроти СССР. Американські політичні кола, приймаючи таку концепцію, можуть мати на увазі максимальне і мінімальне її здійснення. Мінімум полягало б тому, що хоча б проведення згаданого пляну й не давало жодних силових і дійових вислідів в активній протибольшевицькій боротьбі, то все таки бодай за кордоном існували б такі твори, які викликали б враження, що діє якийсь протирежимний фронт, в якому об'єднані всі антибольшевицькі сили в СССР. Цим мала б послуговуватися американська політика у своїй тактиці супроти ССР, як теж у мобілізації цілого Заходу проти большевизму в з'ясованому вище американському пляні. Мовляв, іде про боротьбу тільки з самим большевизмом, а не з Росією, і сам московський народі стане на боці Заходу.

Але дотичні керівні кола США, які відповідають за прийняття американською політикою такої концепції, мабуть цілком не враховують її негативних ефектів. ... Діють вони так тому, що для американської політики цілком байдужі цілі, за які змагаються ці народи. Її цікавить тільки сама боротьба, кількісний ефект цієї боротьби в сучасному і її потенціяльні можливості в майбутньому, як чинник, що якоюсь мірою зменшує чи паралізує большевицькі сили. При цьому національно-визвольні рухи трактується як фактор уже існуючий, здетермінований [визначений], який не має вибору і в кожному випадку та при всякому укладі міжнароддніх сил активно боротиметься проти большевизму. Ані про існування цього фактора, ані про протибольшевицьке наставлення не треба дбати, бо інакше й не може бути. А московський протибольшевицький рух треба щойно створити, і для цього треба добре попрацювати.

Так само невластивою мірою важиться ефективність протибольшевицької боротьби національно-визвольних рухів й уявного московського протирежимного спротиву. Сугестивно [за підказкою] діє порівняння одноцілого масиву московського народу з роздріблених, складним образом поневолених Москвою народів. Порівнюють ролю москалів й інших національностей у цілій структурі російської імперії, і це порівняння невідповідно переносять у площину протибольшевицької боротьби. Мовляв, як москалі створили і тримають імперію, так само спрямування їх до активної боротьби з большевизмом відразу довело б до падіння цього ж большевизму. А боротьба українського й інших немосковських народів має тільки періферійне значення, як у територіальному, так і в структурному відношенні.

... Але коренем усіх помилок американської політики і плянів супроти СССР є теза, що московська нація, московський імеріялізм і большевизм — це три окремі, а не органічно зрослі з собою явища, що ворогом для всіх інших народів є сам большевизм і що в боротьбі проти нього можна мати московський нарід за союзника.

(виділено - deratisator)