 |
 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Стоїть сумно край дороги Повстанська могила, А над нею верба рясна Віти похилила. Нема хреста у голові, Не цвіте калина, Не виходить заквітчати Молода дівчина. Десь далеко стара мати Сина виглядає, Як згадає, що загинув, Гірко заридає. Десь далеко чорнобрива Пісню заспіває Про повстанця молодого, Його вже не має. Пішов милий у повстанці, Покинув дівчину; Казав: "Верну, або згину За вільну Вкраїну!" Пішов милий, не вернувся, Пішов та й загинув. Свою рідну Україну Навіки покинув. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Сергій МЕКЕДАДЕМОНСТРАЦІЯ Під твоїм вікном знову демонстрація — ти до цього вже звик. Ця всенародна мастурбація, цей великий ідейний смітник раз у раз відкриває роти. Ці рвані суспільства рани вимагають правди. А ти аполітично лежиш на дивані. Шахтарі, ветерани, студентів кілька, пенсіонери і їх супутники візки прийшли сюди аби мегафон-лійка вливав обурення в зморщені мізки, аби вимагати від влади країни процентів, концертів, консервів, закону, аби обпльовувати асфальт і спини, і матюкатися в вічі ОМОНу. Коли ж на мить замовкне мегафон, коригуючи політичну позицію свою, ти мов президент виходиш на балкон і виголошуєш: “Herd, fuck you!” ВІТЧИЗНА На цьому немічному тілі моєї країни вже нічого не лишилося окрім паразитів та дірьма. Тому цей смітник, ці руїни я буду відновлювати на шару, тобто задарма. Моя безмежна любов до тебе звісно змусить мене не вмерти в аполітичному безсиллі. І твій вічний сон я буду оберігати, Вітчизно, так само, як і паразитів на твоєму тілі. Коли ж, аби розбудити, я вмажу тобі по морді ти ковтнеш мене пащею великою і темною. І, вже знаходячись десь у стравоході, я із жахом зрозумію, що моя любов не була взаємною. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Олекса ЮР ПАНАХИДА Запаліть-но свічки від своїх сигарет, є за кого молитися, є що згадати. Все ж знайомим ім`ям на труні ґлазет. Ех, якби звідти міг він устати! Напівтемний храм, відчайдушний дриж, панотець, панахида і сльози Бога. Сестро, чом мовчиш? Сестро, чом мовчиш? Та невже ж тобі не болить нічого? Запаліть-но свічки від своїх сигарет. Пам`ять, хлопці, то зброя. Страшна і грізна. Побратимові “слава!”, а нам — “вперед!”, здобувати утрачену йдемо Вітчизну. Заструмує життя у пекельну тиш, і заплаканий Бог теж радітиме з нами… Сестро, чом мовчиш? Сестро, чом мовчиш? Твого хлопця труну опустили до ями… ТАНК НА ВУЛИЦІ… Танк на вулиці. Кров на вилиці. Нове збочення. Нове бачення. Я тобі подарую милиці. Не запізнюйся на побачення. Клином клин, і по черзі — чергою. Вдарив грім. Научи хреститися! Ех, мені би твою енергію! Вік — живи, цілу вічність — вчитися. Танк на вулиці, слон броньований. Зоо- парк розбомбили зранку ще. За- ховайся, моя згорьована за фіраночки, за фіранчища. Будуть постріли, будуть паузи, Білі лиця по теле- баченню. Я тобі подарую маузер. Не запізнюйся на побачення. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Наталя ПЕТРІВДЕСЯТІЙ РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ПРИСВЯЧУЮ На витоптаній ордами землі І скропленій кривавими сльозами, На стомленім чорнобильськім крилі Хтось волю сіяв словом і ділами. Хтось волю сіяв… Крок… За кроком – крок… А сіяв там, де вже й дерева лисі, І це був шлях з землі аж до зірок, Була надія на життя і …листя. Хтось волю сіяв в камені й піску, Чи то з любові, а чи, може, з дуру, І Бог почув молитву непросту, Благословив ту непохитну віру. Важким був схід. Довкола аж гуло, Довкола все, здавалося б, палало, Але зійшло! Ні, швидше проросло, Оте насіння паростком буяло. І це був ранок… Потім була й ніч… І були дні веселі й непомітні, Та разом йшли вже поруч пліч-о-пліч Щось незвичайне й мрії заповітні. Та разом йшли і цінували мить, І мить старались гідно пережити, І вчилися по-щирості любить, І вчились тільки правду говорити. А було все: морози і дощі, І були спеки і холодні ночі, Вони ж усе робили від душі, Лиш від душі, а не на людські очі. Вони цей скарб, як долю, берегли І паросток віддячив їм плодами, Глянь, Україно, це ж твої сини Дитячу вірність пронесли віками! ГАЛИЧИНА (1939-1941рр.) Ти пахнеш хлібом, о моя країно, Барвінком-м’ятою у зорянім саду, Ти солов’єм співаєш, Україно, Про щастя, радість і свою біду. Вінком калини і вишневим цвітом В твоєму серці є Галичина, Вона – П’ємонт, П’ємонт з терновим квітом. Вона – це ти, а ти – це є вона! Цей край не раз, не два сльозами вмитий І кров’ю скроплена його свята земля, Тебе ще в зародку хотіли задушити, А ти була, неначе немовля, – Така довірлива. Між обома вогнями Лише іскринка. Варшава і Москва Тебе ділили кордонними мечами. Але ти вижила. І ти перемогла. Тридцять дев’ятий рік на нашій Україні… Тоді – єдиній, під одним ярмом, І галицька земля, здавалось, на коліні Уже стоятиме покірливим рабом. “Братам молодшим” правду обіцяли, Освіту, школу, мову – ледь не рай, Вожді радянські нас “урятували”, Це ж від загарбання “уберегли” наш край. А галичани ще тоді й не знали, Яку ще долю готували нам, Побачили: світ кров’ю заливали І не давали спокою тілам. Коли спочатку дозволяли мову І рідне слово линуло усюди, І землі забрані верталися їм знову Повірити були готові люди. Зовсім недавно не мали ж бо нічого – Поляки все до себе забирали, За труд важкий лиш часточку малого Вони, як наймитам, безжалісно кидали. А ось тепер – усе в “руках” народу. Казали нам: “Це спільне, наше. Багатства маєте, небачені ще зроду”, А люди: “Як це? Не моє, ні ваше?..” Життя було, як боротьба без правил, І виживав лиш той, який хитріший. Сильніший слабими керував і правив, А винним був і праведний, і грішний. Радянських блазнів, вірних із столиці В Галичину без ліку направляли, А їм хотілось крові – не водиці, Вони по трупах йшли на п’єдистали. Народ побачив, хто і чого вартий. Душа кипіла, рвалася від болю. Одних саджали за залізні грати, Співали іншим про щасливу долю. Тоді одні у руки брали зброю І, як граніт, тесали другі слово, І разом ішли на боротьбу, до бою, І падав хтось, а хтось підводивсь знову. Та не сиділи люди, склавши руки, Без страху йшли на смерть за святе діло, Терпіли навіть всі нелюдські муки, Життя за волю віддавали сміло. І щирих тих, хто серцем і душею За Україну-ненечку повстали, На Схід самих, і навіть із сім’єю, Вожді народу зразу відправляли. Відгородили весь Союз від світу, Закрили людям двері і кордони. Заборонили вже тоді “Просвіту”, Казали всім: “У нас такі закони.” Які закони? Тільки беззаконня Панує скрізь, усім керує. Незгідний з чимось – спереду безодня Ніхто і крику твого не почує. Нас вчили жити без віри і без Бога І часто чорне білим називати, Що буде всім одна ясна дорога, Як менше думати, а більш – мовчати. А на мовчання не ставало сили, Бо правду в серці силою не здушиш. І не мовчали – люди говорили, Шептала совість: “Мусиш! Мусиш!” Бо твої діти не побачуть волі, Не скажеш ти – то промовчать і інші, Ми просто станемо рабами долі, А нами керуватимуть “мудріші”. І галичани – горді й непокірні Самі себе приносили в офіру, Не зрадили – залишилися вірні І у пустелях чорного Сибіру. МОЯ ВИШНЕВА УКРАЇНО! Пахнуть ночі казковою м’ятою, Ніжно листя в саду шелестить, Заблукала тиша за хатою, Тихо з вітром про щось гомонить. Срібні зорі, небом накриті, Вальс востаннє танцюють у парі, Навіть трави, росами вмиті, Крадькома поглядають на хмари. Cоловей заспіва на калині, Пісня ллється дивуючи край, Це на нашій землі-Україні. За страждання дарований рай І у цьому раю – переповненні ріки Сльозами нічому невинних людей, Ти кровю наповнена, мамо, навіки, Гарячою кровю вірних дітей. А скільки віків ти була на колінах, Рабинею в наймах, на власній землі, Закрита від світу, мурована в стінах, А люди… Катовані люди твої. Ні зими голодні в безжальнім Сибіру, Ні в таборах смерті проведені дні Твою не зламали ніволю, ні віру, Залишилась вірною Богу й собі. Свій хрест терпеливо носила І на Голгофу дорогу пройшла, Та сила ніяка тебе не скорила, Бо не скоренная твоя душа. Тавро не поставлять на стомлені груди, В ярмі не ходитимеш більше вже ні! Лиш серце ніколи, повір, не забуде Про те, що лишилось по заду в вогні… А ночі твої знову пахнуть так м’ятою І листя в саду ніжно так шелестить, Ти вільна уже і ще будеш багатою, Бо людям для цього так хочеться жить. Вже зорі яскраві стрічають світанок, У сонячних променях тане земля, В твоєму житті настає уже ранок, І день новий прийде, країно моя. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Юрій ЗАРУЦЬКИЙ* * * Ювілеї! Ювілеї! Знов плакати свіжі клеєм! Знову виступи клепаєм! Так шануєм! Так вітаєм! Йдем з свічками по алеї Ювілеї?! Ювілеї! Урочисті асамблеї – Писки в смальці, Лоб в єлеї. Всіх згадали? Не забули? Ви щось знали? Може чули? - Крути були? - Крути були! - Голод знали? - Та згадали! - Коновальця вшанували? - Все зробили! Всім роздали! А під ніч двоглаві тіні – Рік Росії в Україні… * * * Коли вчорашні ідоли впадуть, На зміну стануть нові, щойно литі. Вони давно чекали цеї миті, Бо вірили, що їх часи прийдуть. У них достатньо усмішок і сили, Їх плечі ладні витримати славу Мовляв – ми так боролись за державу, Що німб давай і гарні білі крила! Вони не вірять, що Земля – це куля, Що крутиться і з часом світ міняє, Їх перспектива краху не лякає, Але бува, вночі, щось сон їх муля. На ранок творять нові спецзагони, І критику сприймають, як образу! Розчавлять тих хто “проти”, як заразу! Господарі нові… Старі закони Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Тор ВАРРА Цикл “ЧЕЧЕНСЬКИЙ ПРИЦІЛ” * Плаче хата стара. Сліз немає вже. Помирати пора. Адже. Палить дах їй кацап, Стіни рве динаміт, Цокіт скла: ца-ца-ца. Міт? Ріжуть хаті живіт, І з підвалу людей Розпинають на світ Цей. Хати більше нема. Дим, і попіл, і крик. Смерть, безсилля, зима. Рик. --- Хай не радіє сусід Спаленій хаті цій, Завтра, мо’, тисячі бід Прийдуть до нього всі. * Я радію за мужність чеченів, за їхню тверду постать, вони у відвазі — вчені, потуги у них — вдоста. В них відібрали оселі, В них відібрали худобу; Їм небо тепер за стелю, Мають за стіл торбу. Вони ж не скорились кацапу, Не впали йому у ноги; Здійнявши левову лапу, Зійшли на війни дороги. Я боюся за наших вкраїнців, за їхню тяжку долю; аби нам при виді чужинців не впасти навіки долі. * Росія готує наступ, Росія гострує кігті. Кого ізітруть у пасту? Із кого лишаться віхті? Росія готує зброю: Напалм, водород, вакуум Та хімікати з горою Знаходять свої баки. Усе це ж бо слід перевірить, Як сприйме ворожа публіка, Та тільки ніхто не повірить, Що за полігон — республіка. * Бухенвальд, і Освенцім, й Майданек. Світ фашизм засудив. Тільки знов сатанинський танок Оживає в порив. Там росте закатованих крик, Там смердить людоїдський шашлик, Ви не бачили з мозку морозиво? Завітайте, будь ласк’, в Чорнокозово. Там кістки потрапляють до дров, І за воду там дракулам кров. Там зібрались плейбої в бажанні, Там не діє стаття “згвалтування”. Там не діє стаття “катування”. Там не діє стаття “убивство”. Із очей не збирали намисто? Дитя геноциду — табір концентраційний — Прокляття мільйонів людей — Ожив у Росії, він — фільтраційний, У тіні фільтрують де. * Мені шкода простих росіян, Їх зриває в домах ФСБ, Щоб вони розлютили себе Й проти “ворога” сплеснули ян. Мені шкода простих солдат, Їх ведуть помирать ні за що, Задавити Чеченію щоб, Як багато останніх дат! Мені шкода простих матерів, Що ростили надію собі, А надію ту кинуто в бій: Хто вернувся додому, хто — в рів. ДО РОСІЙСЬКОГО ЦАРЯ Не треба стріляти в народ. Кривава розправа допоки? Є мирні шляхи, стіл і рот, Бо ж кулі літають в два боки. ПРО МІЛЬЙОН ЧЕЧЕНЦІВ Терорист — бородань з автоматом. Терористи — й убиті діти, Ще і їхня згвалтована мати — Терористи вони й бандити. Мирні жителі сходять у мертві. Вбиті? Значить були терористи. Дать собачу пошану жертві, І сумління не буде гризти. В ефірі смерті статистика, Це диктор читає з листика: “Терористів убито сто… Терористів убито батальйон…” Хто рахує з нуля, то Відраховує третій мільйон. З циклу “НАША ВІКТОРІЯ” УКРАЇНА-НЕЗАЛЕЖНА До незалежності шлях Не закінчиться ніколи; Досі кацап, та і лях Мають на нас голод. Зброю гостри і пильнуй. Будь наготові д’навали, Може якийсь там хлоп Хоче, щоб ми йо’ ховали. Нам незалежність треба І у державних фінансах, Щоб не стирчали ребра І не просить в реверансах. Нам незалежність треба І від торговців енергії. Наші учені з неба Силу качатимуть негрів. Як пута усі розірвати, І справу робить належно, Тоді я скажу, друже-брате, Вкраїна є незалежна. * * * Малює ворог з нас шайтанів, Нехай боїться травоїдний, Нехай обожнює наш Канів, Не Вашингтон, Москву чи Відень. Нехай шанує наші вишні, Нехай цілує наші ноги, На нього нам вказав всевишній І торси огорнув у тоги. Нам Київ ширить за кордони, На світ нам славить мегаполіс, Хто там сказав “од Сяну д’Дону”? Кажу: “од полюса по полюс!” * * * Струнко! Рівняння на прапор! Спільна дія сваргою рухає Правди, віри колесо-долю. Різні блоки, партії, рухи, Кров арійська кличе до бою! Не арієць – зиску шукаючий В справі спільній Бога народу, Не арієць – з іншого краю, Що мавпує нашу породу. Німець, вкравши прапор арійства, Еоропу танком скоривши, Впав під чобіт нашого дійства, Не як лев – конаюча миша. Лях, москаль, турецькі васали Нашу кров хотіли приборкать, Нас лишить без меду і сала – Вилітали мов з пляшки корок. Бо скорити нас – неможливо. Це довели кожною віхою, Але це, що вельми важливо, Не повинно бути нам втіхою. Оборона краща у нападі На сусідів, далі, і далі, Зріє місце на Сході і Заході Україні в кривавій вуалі. Підім’яти землі розкидані, Тілеса повій зажирілих, Розтоптать спадковії злидні На шляху д’імперії рівних. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Наталка ПОЗНЯК ВОЯКОВІ УПА Рідня обрала чужину, А він поставив — залишатись. Він слову честі склав ціну, Коли було лиш чотирнадцять. Ціна — прокльони, забуття, Сніги, Сибір, удари в спину. Він все пройшов і, наче стяг, Проніс любов до України. Вона давала волі й сил, Щоденно ловлячи приціли, Не зрадить лицарства батьків, Не втратить мужності і віри І повернутись в рідний дім. Позаду — майже ціла вічність. А він уміє ще молитись І усміхатись щиро всім. І тільки серце защемить, Коли малий вояка нині Під прапор схилиться на мить І мовить: “Слава Україні”. І хай не завжди грають туш, У вояка своя дорога. Йому судилась перемога На полі бою наших душ. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ ВІЙНА НА КАВКАЗІ Коpови на доpогах, На узбіччях — в чоpному жінки. Пости — засади, павуки — князьки, Pуїни — тут пpиpодніші за ціле. Дві біснуваті б‘ються, глядачі кpичать вцілілі, Чоловіки зі збpоєю в pуках, З поpазкою на плечах, зі зpадою в очах. Вже пpипікає сонце. Ми як на долоні, На вогневій позиції чоти Пасуться здичавілі коні. Висоти і деpева — сектоpи стpільби. Позаду ліс (для відступу), доpога, Тpава, каміння — все яскpаве і пpосте, Пpисутність смеpті спpощує. Не зосеpедити уваги. До елементів зведено свідомість. Як елемент свідомості — 5,45 калібpом Alter Ego. Все мимоволі підсумоване (погане відчуття), Патpон в патpоннику, коней шкода. Коли почнеться бій, Смеpть або біль Зупинять Світ Яскpавий і пpостий. * * * “Нам допоможуть Коpан і чотиpи англійські кулемети” (Чеченське пpислів‘я) Чотиpи кулемети та Коpан... Що допоможе нам Безбожникам, беззбpойним, безпонтовим, З наpодження згвалтованим законом, По кpимінальним пеpеписаним статтям? На віpність пpисягти семи смеpтям, Повіpити пеpедчуттю, В Чечню пpоpватись на війну Кpізь небезпечний Дагестан. І вижити, і йти чеpез коpдони, Щоб нелегально пpонести шматок свободи, Чотиpи кулемети та Коpан. 1993 В обложеному Сухумі підрозділ квартирував на дачі Сталіна. Вечорами, сидячи на терасі, можна було споглядати, як внизу ворог бомбардує місто, як загасає море. Субтропіки. Волого, тепло, дощ. Картинка: краплі на нахабному обличчі Якогось юнака і на Прикладі автомату. В мокрих листях Йдуть постаті у камуфльованих лахміттях. Були й нема, мов марева колони, І не повернуться ніколи. Зелене листя. Теплий дощ. Спокійно. І тимчасово не лякає смерть. Все буде знищене: вогонь, повітря, твердь. Дощ лишиться і краплі на обличчі юнака Картинка в пам’яті, а пам’яті нема. Є функції хвилястої одвічне коливання — Історія триває як бомбардування. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Василь СЛАПЧУК СТОЮ НА ВАРТІ
I Стою на варті, Стою, бо треба. Пикатий місяць Пливе по небу. Пливе повільно, Мені байдуже. Не ворогуєм, Ми з ним не дружим. Купаюсь в сяйві. Мов на долоні… У владі світла, В його полоні. Далеко бачу, Здалека видно, А кругла пика Морга єхидно. Стою, бо треба Чи я, чи інший… Мені не страшно, За мною більшість. Купаюсь в сяйві, Мішень чудова, Та я на місці І я готовий. Ні, все спокійно І скоро зміна, А місяць корчить Противні міни. Пливе по небу, Як сир в сметані. Прекрасні ночі В Афганістані. І раптом місяць Чомусь здригнувся І над обличчям Моїм нагнувся, Хтось в нього стрілив — Він розлетівся, Шалемно блимнув І завертівся. Він на осколки Друбні розпався, Один з них в тіло Болюче вп’явся, А інший в груди Наскрізь проходить… Який був місяць! Розбили… Шкода. II На місці вибуху димить. А я в землі, а я в крові. А я боюсь, я маму кличу, Але мужчині страх не личить… І я від рани не помру. Думки свої назад беру. Мені нічого не болить. А я без слова на устах, Я на носилках, я в бинтах… І гори довгими були. Tags: Антологія "Анти-Моська"
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

|
 |
|
 |