“На Заході однаково трактують кожний націоналізм. Тут ідентифікують національний націоналізм із шовінізмом, з тоталітаризмом, з диктатурою, з національною нетепримістю, виключеністю і вважають його за причину міжнародних конфлітів. Всякий націоналізм є скомпромітований гітлерізмом...” — Такі й цьому подібні аргументи зустрічаються на кожному кроці. Але всі вони несерйозні тому, що в них наслідок поставлений за причину.

Це правда, такі погляди поширюються на Заході всіма засобами пропаганди і формуваня публічної опінії. Але кермуючі політичні кола, які це роблять, здаютьс вобі справу з фактичного стану. Вони знають, що гітлерізм є вже мертвий, що кожний націоналізм є за своєю природою іншим, що диктатура, тоталтаризм, нетолерантність — це прикмети імперіялізмів, яким був і гітлерізм, і є в найвищому ступені большевизм. Вони знають, що причиною ворожнеч між народами і перешкодами до мирного, гармонійного співжиття між ними є головно імперіялістичні тенденції одних народів поневолювати, визискувати інші народи, накидати їм свої системи, свій спосіб життя. Їм добре відомо, що тепер на історичну арену виходять визвольні націоналізми, які простиставляютьсяусім імперіялістичним намаганням, які хочуть свободи, суверенности для свої народів і ризнають такі самі права іншим націям, шанують їх і змагають до мирного співжиття і свобідного обміну духових і матеріяльних дібр поміж свобідними націями на плятформі взаємного пошанування суверенітету і житєвих прав і потреб.

... Що ж вони протиставляють націоналізмові?

Інтернаціоналізм, різного роду нівеляцію національно-політичних, культурних та економічних окремішностей. Все це нібито для вирівняння між народами, а в дійсності для простішої і легшої супрематії [господства] сильніших, більших народів над меншими й слабшими. Головним спричинником та організатором протинаціоналстичної нагінки був і є загарбницький імперіялізм — російський большевизм, який веде свою працю не тільки безпосередньо формою, а й посередньо, з допомогою різних своїх агентур і чужих, інспірованих ним, акцій.

... Хоч большевики є найбільшими ворогами кожного націоналізму, крім російського, проте вони добре свідомі того, яку силу має національна ідея і що вона є головним рушієм наймогутніших історичних здвигнень. Тому вони безпосредньо поборюють лише ті націоналістичні рухи, які є їхніми ворогами. Натомість поза сферою свого панування большевики намагаються опанувати й використовувати визвольні національні прагнення колоніяльних і напівколоніяльних народів під пануванням західніх держав. У стосунку до них большевики виступають як протекторри [захисники], речники національно-визвольних змагань і націоналістичних прагнень до суверенітету.

Натомість у політиці західних держав немає здібностей до такої двобічности. Раз узявши курс проти націоналізму з власних мотивів, чи за большевицькою спонукою, їхня політика негативно ставиться до всячокго націоналізму.

... Якщо на Заході не люблять революції, як чинники історичних процесів, то напевно не з принципових мотивів. Адже ж провідні західні нації не лише самі мали революції, а й ставлять їх у своїй історії на високицй п'єдестал. Національна революція — це народження США, які тільки через неї стали державою, а не колонією. Сьогоднішня Франція виводить свою республіканську гру від революції; Англія також завдячує свою демократію революції. Якщо вони можуть високо ставити внутрішню революцію, як процес державно-устроєвого і суспільного иперевороту, то скільки вище м усить стояти значення національно-визвольної революції, як процесу визволення нації з-під чужого панування і неволі.

Так само не можна заперечувати революції з гуманітарних огляів, як форми конечної боротьби за свободу. Революції — це процес і форма боротьби найменшими жертвами. Вона вдаряє у саму суть, в істотник спричиників і заступників стану, що його поборюється, а не в його жертви, вимушені інструменти. В порівннянні з війною, зокрема при новітніх способах і методах масового винищування людей і дібр, революція — це найгуманніша форма боротьби. Про це всі знають. Нехіть серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних головніших змін, які змогли б спричинити переставлення міжнароднього укладу. Для них добре є так, як є, вони не хочуть знати про те, що інші народи знаходяться в нестерпному становищі, борються за свої права і за свобідне життя, що на світову арен виходять нові, ще давніше зіпхнені під лід, нації.

... Якщо нас не люблять за т.зв. фанатизм, то значить не люблять нашої непохитньої, безкомпромісової боротьби проти большевизму, проти поневолення. Зрештою, це вже е менш актуально тепер, а походить з попередніх років, коли наша революційна боротьба не гармонізувала з політикою, а саме в тому, що ми знаємо лише одну поставу до загарбника, поневолювача й нищителя цілих народів і всякої свободи — безкомпромісову боротьбу з ним.

Натомість у дотогочасній пролітиці Заходу існувало тихо визнане правило, що навіть з такими злочинцями, як большевики, можна ділитися світом, торгувати та жити в добрій приязні, якщо вони свої злочинні практики обмежують лише до вже захоплених ними народів і не посуваються далі, не загрожують і не заторкують життєвих інтересів свтої західних партнерів. Як відомо, Москва не дотримується цього і Захід переходить на інші рейки політики та на інші засади “практичної моралі”. Далі і Захід тане фйанатичним противником большевизму, бо цей почав добиратися до західних комор.

... Не приходиться ширше висвітлювати шкідливих наслідків у Середній Європі, що їх принесла післявоєнна політика Заходу супроти СССР, ставка на демократизацію большевицької системи, на проникання її демократичним змістом і на внутрішнє переродження її під тиском мирних засобів, штовхннення на такий шлях політичної думки і дії провідниих кіл т.зв. сателітних країн, тобто народів, які у висліді війни попали під владу СССР.

Ідучи за цими впливами зходу, політична акція спротиву большевизації пішла цілком хибними шляхами, застосувала невідповідні методи. Замість того, щоб зразу стати на шлях революційних методів дії і революційної системи політичної організції, провідні кола стали на шлях комбінації коляборантства з парламентарними методами опозиції. Вислід відомий — большевики розправились з тими іграшками супроти їхньої системи; програвши свою ставку, політичний актив частково був ліквідований, частково утік, а народи залишилися здезорієнтовані, безпорадні, енергія була розгублена, осталася пасивність.

... Цими з'ясуваннями ми хотіли наочно довести наше твердження, що ті ідеологічно-політичні засади і методи, якими західні держави послуговувалися супроти большевиків, у їхній власній політиці і в концепціях, що їх вони підали іншим народам, в дійсності виявилися неправильними, приносили шкоду для справи оборони світу перед большевицькою загладою. Пісял цього вже зайвим є опрокидувати сугестії [умовляння], що мовляв, революційно-визвольному рухові треба змінювати своїх ідеологічні й політичні позиції та достосувати їх до концепції Заходу.

Ідей сучасного визвольного руху України — це ідеї українського революційного націоналізму, а сучасна визвольна боротьба — це реалізація його політичної концепції. Наші позиції витримали найтвердішу пробу, що її тільки може пройти революційний рух. Наші ідеї — це наша найбільша сила, найуспішніша зброя, якою перможемо большевизм. Жодний вояк не міняє свої випробуваної зброї за таку, про яку знає, що вона ... виявилася непридатною у бою...

Навпаки, ми є переконані, що західній світ, поставлений перед неухильню конечність підняти боротьбу з большевизмом, або ждати від нього загибелі, у хвилину переломного вирішення викине з свого політичного арсеналу все те, що в'язало йому руки щодо большевицького імперіялізму і спричиняло великі шкоди. Тоді цілком інакше будуть розуміти й сприймати природу українського революційного націоналізму та його революційну боротьбу.

... Тим часом, українська революція йде своїм шляхом і не думає з нього сходити, ні складати зброї, зокрема найсильнішої своєї зброї — зброї ідей. Їх не вирвав у нас і не вирве ворог; не вдалося йому їх опоганити, не вдасться теж нікому підступом їх відняти чи оманним торгом підміняти.

Tags: Твори Степана Бандери, сталинизм

Ещё один подарок нашим русскоязычным друзьям - актуальное интервью юбиляра.

...Поздравив журналистов с Новым годом, Степан Бандера заявил, что, идя навстречу многочисленным пожеланиям иностранных журналистов, он хочет дать им информацию и пояснения о современном освободительном движении Украины, чтобы они могли верно поинформировать о нём западные народы. 

Вопрос: Какой Вы занимаете пост? 

Я – Председатель Провода Организации Украинских Националистов.

Какие цели ставит перед собой ОУН? 

Освобождение Украины, свержения состояния порабощения Украины большевистской Россией, восстановление Самостоятельного Украинского Государства на украинской этнической территории, уничтожение русского империализма, разделение СССР на самостоятельные национальные государства всех порабощенных Москвой народов.

К какому государственному строю стремится ОУН? 

К народоправию (демократии) и социальной справедливости. ОУН борется против большевистской диктатуры, тоталитаризма, против коммунистического общественного порабощения и эскплуатации. В украинском государстве украинский народ свободной волей должен определять сам  государственный и общественный стройсвоеё страны. Украинское государство обеспечит свободное развитие всех сфер жизни – религии, культуры, хозяйствования, обеспечит всестороннюю личную свободу и справедливость всем гражданам

Каким способом Вы хотите достичь своих целей? 

Революционной, вооруженной политической борьбой всего украинского народа в общем антибольшевистском фронте с другими порабощенными народами. 

Является ли ОУН политической или военнной организацией? 

ОУН – это  освободительно-революционноая организация, которая соединяет в себе элементы организации политической и военной, в соответствии с тем, что украинская освободительная борьба является одновременно и общественно-политическим процессом и вооруженным военным действием. Деятельность ОУН заключается в направлении и организации антибольшевистских и антирусских процессов и акций, с украинским национальным, самостийницким содержанием во всех участках жизни. Кадры ОУН подготавливаются в одинаковой степени как к политической, так и к военной борьбы, и ведут ее в обеих формах.

Какими силами располагает украинское освободительное движение? 

Украинское освободительное движение возглавляет Украинский Главный Освободительный Совет, который появился в 1944 году и действует в Украине как революционный высший орган украинского народа в противопоставлении к московской экспозитуре – т. н. правительству УССР. УГВР имеет характер революционного парламента, и его исполнительный орган – Генеральный Секретариат – находится всё время в Украине.  Украинская Повстанческая Армия – это подпольная революционная военная формация, которая ведет милитарную борьбу в раамках общего революционного действия.

Каковы отношением между ОУН и УПА? 

Самое тесное взаимодействие. УПА возникла на базе вооруженных подразделений ОУН во время II мировой войны, когда вооружённая борьба развернулась в больших маштабах на два фронта, против немцев и против большевикив. Основой УПА стали военные подразделения ОУН, но в УПА входят также не телько члены ОУН, а все, кто хочет принимать участие в вооруженной борьбе против врага за волю Украины. УПА построена и действует на принципах исключительно военных применительно к подпольным условиям. УПА осуществляет военные операции в пределах  общей революционной борьбы, которую практически организует и осуществляет ОУН. 

Являетесь ли вы командующим УПА? 

Нет. Главным Командующим УПА является генерал Тарас Чупринка.

Каково его отношение к ОУН? 

Он является вторым Председателем Провода ОУН.

 Какими являются действия УПА?

Операции УПА, их размеры и формы, есть ежечасное приспособление к ситуации. Во время войны и сразу после её окончания УПА действовала большими военными единицами, осуществляла военные акции больших размеров, овладевала полностью большими территориальнами просторами.  В современной, более стабильной ситуации, формы действия УПА уже иные, нежели во время войны. В 1945-1948 годы большевики в несколько этапов осуществляли массовые акции для ликвидации политического подполья. Много дивизий оперировали по несколько месяцев на всей территории Украины. Когда дивизии Советской Армии оказалось неблагонадёжными, с 1946 года большевики стали использовать почти исключительно войска НКВД. Но ни отряды УПА, ни всё революционное подполье ОУН большевикам не удалось уничтожить.  Теперь УПА действует меньшими, раздробленными подразделениями.

Главные цели современных военных действий УПА таковы:

усиление общего общественно-политического революционного процесса;

защита населения перед истребительными акциями НКВД, такими например, как массовый вывоз населения из Украины;

парализация и уничтожение ячеек полицейского и экономического террора;

революционно-пропагандистские рейды в другие захваченные большевиками страны для усиления тамошних революционных движений;

развитие и совершенствование методов вооруженной революционной борьбы;

демонстрация всем народам в СССР, что вооруженная революционная борьба возможна и успешна в любых обстоятельствах, вопреки всем усилиям большевистского террора; революционизирующее влияние на Советскую Армию;

удерживание в постоянном действии основных кадров революционной армии, которая в соответствующее время будет способна организовать и повести на борьбу массы революционизованных воинов.

Были ли со стороны большевиков другие варианты прекращения борьбы, например, призывы? 

Да. С 1944 до 1947 года большевистское правительство несколько раз обращалось с официальными призывами к украинским революционерам, чтобы они прекратили борьбу, при этом была обещана "амнистия". Но украинцы слишком хорошо знают москалей, и такого рода коварные обращения не имели никакого успеха.  В других странах, например, в Польше, где подпольные силы частично удалось поймать на такие коварные обещание,  они вышли из подполья, – это привело не только к значительному ослаблению и демобилизации антибольшевистского подполья, но также к постепенным арестам, вывозу и ликвидации всех обнаруженных подпольщиков (Здесь имеются в виду участники польского подполья, прежде всего АК – "Армии Крайовой")

Каков количественныый состав УПА? 

Это тайна. 

Можете ли Вы сообщить ориентировочные данные из прошлого о количественном составе и о размерах больших операций УПА? 

На переломе 1944 и 1945 гг. наши враги, немцы и большевики, оценивали в своих разведывательных отчетах состояние УПА на приблизительно 200 тысяч войска.  В одном из больших многодневных боев против одной части УПА с большевистской стороны принимали участие 3 дивизии (бой в полосе Чёрного Леса на Подкарпатье в 1945 г.). Части УПА, нанеся большой урон большевикам, сумели вырваться из окружения.

Какое оружие имеет УПА и откуда? 

Всё оружие УПА добывает у врага. В частности большие запасы оружия – со времён войны. Главным оружием являются автоматы и пистолеты, различные гранатометы (миномёты), ручное противотанковое оружие, легкие противотанковые пушки. 

Имеет ли УПА танки, самолеты, артиллерию, и используют ли большевики их против УПА? 

Большевики, так как и немцы, используют против УПА и танки, и самолеты, и артиллерию. УПА самолетов не имеет. Танки и гранатометы (миномёты) использовали части УПА лишь иногда, в одиночных боях, захватив их у врага.

Насколько многочисленной силой является ОУН? 

Сила ОУН не измеряется количеством её организованных членов. Она заключается в том, что мы мобилизируем, организуем и направляем на плановую борьбу самостийницкие устремления и антибольшевистские настроения всего украинского народа. В борьбе ОУН принимает участие большая часть украинского народа в разных формах, и поддерживает и сочувствует ей весь украинский народ, за исключением малой горсточки коммунистов и их прислужников. 

Как можно оценивать антитибольшевисткий потенциал в Украине?

 Половина из приблизительно 45 миллионов украинцев примет непосредственное активное участие в антибольшевистской освободительной революции. (Остальные – не способны к непосредственной борьбе).

Как Вы стали проводником ОУН? 

Избран председателем Провода ОУН. В 1940 году избран временно Конференцией, в 1941 году – Большим Сбором, наивысшим органом ОУН, который утверждает программу, организационные законы и созывает Провод. В последний раз избран по выходе из немецкого концентрационного лагеря Конференциями ОУН в Украине в 1945 г. и в 1947 за рубежом. (Решения обеих конференций имеют силу постановлений Большого сбора ОУН). 

Когда, где и почему Вас арестовали немцы? 

В 1941 году после провозглашения возобновления Украинского Государства против воли и планов гитлеровской Германии. Держали в заключении в до 1943 года в тюрьме гестапо в Берлине, а затем до сентября 1944 года в концлагерях Заксенхаузен в Ораниенбург.

Когда и почему Вас освободили? 

Осенью 1944, после того, как уже отступили с Украины, немцы освободили меня и малую часть украинских националистов, стараясь завоевать себе благосклонность украинцев. Предложения о сотрудничестве я отбросил, равно как и другие националисты. Немцы держали меня под полицейским присмотром, из-под которого я бежал в начале 1945 г. 

Предлагали ли немцы украинцам сотрудничество, обещая при этом государственную самостоятельность? 

Во время войны гитлеровская Германия никогда не относилась действительно положительно к делу украинской государственной  самостоятельности, только пыталась завлечь сомнительными обещаниями в далекой перспективе.

Не надеется ли украинский народ на освобождение в результате войны между Америкой и СССР? 

Мы рассчитываем только на освобождение собственной борьбой, антибольшевистской революцией. Война может создать благоприятные обстоятельства, быть вспомогательным фактором. Но на освобождение чужими силами Украина не рассчитывает. 

Когда будет революция в Украине? 

Общий революционный срыв в Украине и в других захваченных большевиками странах произойдёт в подходящий для этого момент. Большее значение будет иметь вызревание революционного процесса среди широких народных масс, в частности, среди других народов и рост революционных настроений в Советской Армии. А во вторую очередь свою роль сыграет удобный момент.

Действует ли Ваше движение также в советский армии? 

Да. Ведется успешная пропагандистская и подготовительная акция среди воинов Советской Армии, украинцев и представите лей других национальностей, чтобы они, вместо защиты большевистского режима и московского империализма, в соответствующее время стали бы против него, в борьбе за свободу, на стороне освободительной революции. 

Как Вы представляете себе удобный момент для взрыва революции? 

Он может иметь внутренний характер – крайне затруднительное положение всей большевистской системы и режима, в частности, в экономическом преломлении. Внутреннее развитие СССР идёт по этой линии прогрессивно. Или вторая возможность: кризис внешнего характера, война, иная форма большого натиска на СССР извне.

Не считается ли народ в Украине с тем, что Америка начнет войну против СССР? 

Нет. У нас люди знают, каким является отношением и какова политика Америки против СССР. Но знают, что такая война придёт неизбежно. СССР готовится к ней и её вызовет. 

Откуда Вы это знаете и какие е есть проявления того, СССР готовится к войне?

Имеем сведения о том, что делается в Украине и в целом на пространстве СССР. Подготовка большевиков к войне происходит в различных областях:

а) психологическая мобилизация - под прикрытием лозунга "за мир" большевики ведут пропаганду о том, что Америка готовится к агрессии и СССР должен её отразить, уничтожить англо-американский империализм,

б) СССР держит в армии многие годы призыва, ведёт интенсивную военную выучку всей молодёжи не только в армии, но также в комсомоле, в различных военизированных организациях,

в) вся экономика СССР и его сателлитов направлена исключительно на подготовку войны, перестройку военной промышленности, снижение всякой продукции для мирных потребностей,

г) интенсивная перестройка гигантских воздушных сил, морского флота, в частности подводных лодок, строение дорог исключительно у плане потребностей агрессивной войны, интенсивное строительство аэродромов, больших подземных военных складов, размещения их на окраинах территории СССР, на направлениях возможных нападений и в странах сателлитов – все это наглядно указывает, что СССР  готовится к войне вне собственных границ, к агрессии.

Когда, по Вашему мнению, СССР спровоцирует войну с Америкой? 

Тогда, когда уже не сможет больше пребывать в состоянии "тихой войны", когда не будет иметь больше успехов на Западе в своей коммунистической, разлагающей,  подрывной деятельности, и когда натолкнётся на твердое сопротивление своему продвижению на востоку, в Азию, как это случилось на Ближнем Востоке. Теперь СССР не нуждается в откровенной, полномасштабной войне, пока при пассивности западных государств получает желаемое легче и больше без большого риска. 

Хотите ли Вы спровоцировать войну между СССР и Америкой? 

Мы не имеем возможности этого сделать, и это не лежит в сфере наших заданий. Мы ведем свою собственную борьбу и заботимся об общем освободительном фронте всех порабощенных большевизмом народов. А вопрос войны западных государств с СССР – это дело защиты их жизненных интересов.

Если бы дошло до войны между Америкой и СССР, началась бы тогда революция в Украине? 

Если бы воюющие против СССР государства выразительно и в обязательном порядке задекларировали бы поддержку украинским самостийницким стремлениям, признали бы украинскую государственность как одну из целей войны, и на деле трактовали бы Украину и ее союзников, нашу освободительную борьбу как союзника – тогда наша революционная борьба велась бы по таким планам, чтобы больше всего приготовиться к быстрому и полному свержению общего врага и к установлению мира. На случай другой линии поведения государств, которые воюют против СССР, мы трактовали бы их войну как также чуждое нам дело и свою собственную борьбу осуществляли бы исключительно по собственным планам, как это для нас было бы полезнее всего, не имея оснований координировать её с военными планами противников СССР.

Получает ли ОУН помощь от американцев? 

Нет. 

Сотрудничает ли ОУН с СИС? (Американская контрразведка)  

Нет. Зато мы знаем, что различные люди подстраивались под фирму Организации и вводили в заблуждение американских чиновников. 

Стремились ли большевики совершить на Вас покушение? 

Да. Служба Безопасности разоблачила трех агентов НКВД, которые имели такое задание. 

Мог бы кто-либо из журналистов проникнуть в Украину и увидеть там Вашу борьбу? 
В принципе, да. Предпосылкой к тому является полное обоюдное доверие и требование принять на себя риск. Приблизительно половина людей, которые выполняют задание установить связь между краем и заграницей, – погибает.

Сколько приблизительно бойцов УПА из Украины находяться в рейде в Германию? Прибывают ли ещё такие отряды? 

Двумя годами ранее (т.е. в 1947-1948) в Германию и Австрию пробились рейдом приблизительно 300 воинов УПА и членов ОУН из западных украинских окраин в составе Польши. Они получили приказ перейти сюда, когда после двухгодичной борьбы из тех земель было выселено всё украинское население (акция «Висла») .  Из материнских украинских земель (собственно Украины) приходили только малые группы для связи.

В конце Бандера обратил внимание западных корреспондентов на такие вопросы: 

Политика и тактика западных государств против СССР до сего времени имеет много недостатков, которые наносят вред борьбе против большевистского наступления на весь мир.  Отмежевание большевизма от русского империализма является неправильным. Нельзя уничтожить первый, оставляя второй, и уже полностью нереальная концепция – иметь одного из них как союзника против второго.  Такой ошибочной концепцией является ставка на русские силы, которые выступают против большевизма, а сами выступают за сохранение империи, которая порабощает другие народы.

Такой же ошибочной является ставка на т. н. титоизм, национал-коммунизм, в надежде, что его удастся иметь союзником против СССР. Это второй троянский конь. Во всемирном столкновении коммунисты найдут общий язык с СССР. Договорами с Тито и тому подобное западной мир теряет своё идейное лицо в борьбе с большевизмом. 

Много вреда в антибольшевистском фронте натворила концепция противодействия большевистской системе легальными методами, путём парламентских выборов и т. п. Во вновь оккупированных Советской Россией странах, в т. н. сателлитах направление национальных и антибольшевистских движений на тот путь легальной борьбы принесло большие потери, демобилизацию, и крушение антибольшевицких сил. Этому способствовала политика западных государств, которая толкала те народы на такой путь. Против большевизма – системы безоглядного террора, безправия, тоталитаризма – возможен только один способ освободительной борьбы для порабощенного народа – бескомпромиссная революция.

Западной мир плохо видит и недооценивает самые определённые и последовательные силы в мировом соревновании с большевизмом – революционные освободительные движения порабощённых народов.  Так же, как Украина, многие другие народы ведут свою борьбу с большевизмом, с русским захватническим империализмом. Национальная идея, движение за свою самостоятельность и свободное развитие даёт тем народам силу выстоять в самом тяжелом столкновении тогда, когда могучие государства договариваются с СССР.  Теперь борьба наших народов не происходит поодиночке. Все независимые, революционные силы объединяются в Антибольшевистский Блок Народов, создают общий фронт освободительной борьбы. В АБН входят освободительные движения таких народов: азербайджанцы, белорусы, болгары, грузины, эстонцы, идель-уральцы, казаки, литовцы, латышы, мадьяры, румыны, сербы, словаки, туркестанцы, украинцы, чехи, хорваты.

Почему в АБН нет поляков? 

Потому что польские политические факторы за рубежом не соглашаются на принцип самостоятельных национальных государств в этнографических границах, который приняли все народы АБН. Они хотят присоединить к Польше части земель украинских, белорусских, литовских и др. Но на этнографические украинских землях существует совместная деятельность украинского революционного движения с польским антибольшевицким подпольем, которое не отстаивает империалистических позиций. 

Призывом к тому, что антибольшевистские силы западных народов должны поддержать  освободительную борьбу народов АБН не только во имя общечеловеческих идеалов, но также и для своих собственных интересов, закончилось интервью С. Бандеры с иностранными журналистами. 

Примечание:

материал использован из файла chm (скомпилированный файл сайта для автономного пересмотра) под названием Степан Бандера, доступного по адресу:
http://neznanijbrat.mylivepage.com/file/index 

Взято из:  http://narodna.pravda.com.ua/life/466e53956d4ba/

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери

...З весною 1941 року, напередодні вибуху німецько-совєтської війни стали очевидними гітлерівські пляни супроти України: підманути туманними кличами й обіцянками, запрягти до свого імперіялістичного воза, а потім зробити з України терен колонізації, господарської експлуатації і джерело невільничої робочої сили. Спершу, на час війни, Берлін плянував грати на облуду - з одного боку, обіцяти державність, а з другого - викручуватись воєнними обставинами, українською непідготованістю і т.п. Одними із головних аргументів гітлерівської облудної політики був закид, що українці непідготовані, необ'єднані, нема з ким говорити і т.п. А при тому була ставка на розігравання одних проти одних, не допускаючи до порозуміння. Тому вимогою часу стало порозуміння всіх українських політичних чинників, які були на західніх окраїнах і на еміграції в Европі, створити одностайний фронт і сконсолідований осередок-репрезентацію. Цю вимогу ситуації добре зрозуміли усі українські політичні чинники, і за почином революційної ОУН у Кракові створився Український Національний Комітет (УНК), до якого ввійшли представники всіх середовищ, центрів і угрупувань, за винятком одного чи двох. ОУН виступила з ініціятивою і доклала всіх старань, щоб здійснити консолідаційну акцію, керуючись насамперед рацією актуальної визвольної політики, а не своїм протиставним відношенням до програмово різних угрпувань, які ОУН поборювала.

...УНК зформувався на засадах відкритої, легальної дії і вже через це не міг бути чинником революційного характеру, бо відразу був би ліквідований окупантом. УНК не готувався до того, щоб починати чи очолювати революційну протинімецьку боротьбу. Він мав оформити й маніфестувати одностайність української політики, бути речником українських самостійницьких прагнень у межах нормальної політичної дії, а не революційних кроків і боротьби. Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них безоглядними репресіями. Втягувати до того УНК було недоцільно і неможливо. За саме передання УНКомітетом радіоповідомлення про Акт 30.6.1941 члени УНК були гестапом ув'язнені.

...Якщо була б змога нормальної самостійницької дії, якщо б Німеччина респектувала державну суверенність України і невстрявання її у війну Німеччини проти західних держав, ці невідступні тоді декляровані засади української самостфйницької політики, в такій обстанові УНК вийщов би на поле широкої політичної дії і репрезентації. Де було б можливо, там УНК був активізований і відповідно підносилося його значення. Українська Національна Рада створилася у Львові в липні 1941 року у зв'язку з УНК; так само на всіх масових народніх зібраннях і маніфестаціях по всьому терені особливо відзначалося повстання УНК як центру всеукраїнської політичної консолідації. Дальший розвиток подій був такий, що не було можливостей для дії УНК, як легального самостійницького центру. В піднімецькій дійсності могли наявно існувати тільки такі політичні твори і акції, які пристосувалися до цієї дійсності; усе ж безкомпромісове, що хотіло вести акцію, мусіло йти в підпілля.

...Щодо Акту 30 червня 1941 р....

Революційний Провід ОУН зважився на такий шлях ставлення визвольної справи у зв'язку з німецько-большевицькою війною пляново, після всебічного обміркування. Було ясно, що гітлерівська Німеччина не думає позитивно ставитися до справи державної самостійності України, а з другого боку, не схоче відразу викликати боротьби українського народу проти себе. Невиразною політикою, тактикою обіцянок, що не зобов'язують, і проволок, підтримуванням надій на державну самостійність України після закінчення чи то вирішення вмсліду війни з СССР гітлерівський режим плянував не допустити ло того, щоб прагнення українського народу до державної самостійності рішуче спрямувалося проти Німеччини. Берлін не хотів мати проти себе України, намагався втягти її насамперед у свою війну проти СССР і тим зв'язати її з усією своєю політикою, позбавити можливостей проваждення незалежної української політики, використати й значною мірою виснажити сили України у війні, а далі відомо, яку долю Гітлер Україні.

Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготову до дії по іншій лінії.

...Основна лінія облудно-підступної політики Гітлера супроти України була перекреслена. Німці спершу ще немагалися її повернути й утримати, сподіваючись від її успіху дуже багато. Тому вони не виступали відразу з властивою їм безоглядністю, пробували ліквідувати справу тихцем, зам'яти, відсунути. Коли ж стало видно, що через рішучу й виразну українську поставу не вдається, тоді німецька політика була примушена розкрити свої карти, показати справжнє обличчя і пляни. Німецькі репресії і курс одвертої ворожо-окупаційної політики відкрили очі всім, оголили істоту німецької "остполітик" і створили виразні фронти.

...Дехто закидає, що під час Акту 30 червня 1941 р. були вжиті фрази і жести приязного супроти Німеччини тону. В цій справі пора сказати одверте слово... Ми завжди обстоюємо незалежність української політики, яка керується тільки українською рацією, а не кокетуванням (бузуспішним!) із сторонніми силами. ... Війна Німеччини з іншими державами, доки вона не зачіпала України, вимагали від нас повної невтральності. Україна поневолена большевицькою Росією і в стані боротьби з нею за своє самобутнє існування, за державну суверенність не мала ні змоги, ні рації будь-як втручатися в справу чужої війни. Коли ж на переломі 1939-1940 р. з німецького боку були виявлені намагання на західних окраїнах і в Польщі втягти українців у війну на заході й вербувати їх до спеціяльних військових частин, призначених на західній фронт, Організація і все українство поставилося до цього рішуче негативно. Це пройшло майже непомітно, бо справа була неголосна, але нею було позначене важливе політичне вирішення.

...Коли ж Німечина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна не могла прийняти неприхильно цього факту. Але тим ще не розв'язувалося питання питання взаємин між Україною і Німеччиною. Воно мусіло залежати від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України, чи буде шанувати українську суверенність, українські інтереси, чи буде шукати в Україні союзника проти большевицької Росії, - чи трактуватиме Україну як воєнну здобич і об'єкт своїх цілей. Українська самостійницька політика не могла керуватися тим, що гітлерівська Німеччина така, чи така, отже, ми відразу проти неї. Ми мусіли стати і стали на позиції незалежної реалізації наших національних цілей, оборони наших прав і інтересів. А далі мусіла сказати своє слово Німеччина. Коли мало бути розв"язане таке глибоке вирішення, згода чи боротьба між Україною і Німеччиною, то тут важили лише істотні, великі питання, а не другорядні чи далекі для нас моменти. І ще одно: коли в такій ситуації мала бути боротьба між нами, то треба було, щоб її неспровоковано і виразно спричинила Німеччина потоптанням прав і волі українського народу. Тому наша лінія була чітка: невідступне відстоюваня справи державної незалежності, а під умовою шанування її - готовність до приязних відношень і до спільної війни проти большевицької Росії і тільки проти неї.

...І ще з одним закидом ми сустрічаємося: чому ОУН так помітно висунулася на перший план у відновленн державності в 1941 р., чому виразно зазначал свою ініціятиву й на чільні міця у відроджуваному державному житті висунула свїх членів? Ті, шукають матеріалу для обвинувачень, вбачають за цим амбіції, жадобу влади, перегони, щоб хтось нас не випередив і т.п., а не хочуть бачити того, що наочно виявилося в живій дійсності. Отже тут вирішальними були три питання : питання самого проведення пляну, питання відповідальности і питання збереження зайнятих позицій. Те, що було зроблено в червні-липні 1941, можна було провести тільки порядком революційним, захопленням німців розполохом, дуже швидким і рішучим діянням. Це могла і мусіла підготувати й організувати сама ОУН. Якби справа була спрямована на рейки спільної, міжорганізаційної дії, Гестапо заздалегідь її паралізувало б.
Було передбачено наперед, що німці поставляться ворожо, застосують безоглідня репресії, будуть намагатися змусити до відступу, скасування і т.п. Так і сталося.

...Від самого початку ув'язнення членів Державного Правління й частини Проводу ОУН представники німецького уряду всякими методами старалися схилити до скасування чи саморозв"язання Державного Правління. Представники Розенберга запевняли, що німецький уряд не виступає проти державної самостійності, тілько з нею треба зачекати, а насамперед концентрувати все для розгрому СССР, пропонували широку співпрацю з українцями, давали термін - два роки для поступового запровадження державної самостійности України і т.п. Коли ж такі обіцянки не могли спонукати до скасування актів, тоді прийшли на чергу ультимативні домагання з загрозами репресій супроти Організації і цілого народу, як у ворожій країні. І нарешті дійшло, як відомо, до застосування цих погроз.
При підготовці відновлення самостійної української держави проти волі Німеччини передбачалося такий розвиток і враховано німецькі репресії.

...Отже, йшлося про те, хто, який політичний чинник буде виступати як відповідальний, з усіма наслідками цього. Треба було виступити з відкритим шоломом.
...
Революційна ОУН вважала, що мусіла взяти на себе відповідальність і обов'язок відстояти перед світом і перед ворогом право і волю українського народу. Тому в самому Акті 30 червня було виразно зафіксована ініціятива ОУН, а Державне Правління очолив член Проводу ОУН. Зроблено все так, щоб на Організації зосередилася відповідальність, а слідом за цим і всі репресії ворога, спрямовані проти української держави, впали на ОУН, яка була загартована і підготована до боротьби, а не на інші українські політичні чинники....

...В той період ОУН мусіла висунутись на чоло. Інші політичні чинники були готові йти цим шляхом доти, поки не дійшло до неминучого, одвертого конфлкту з Німеччиною. Вони були схильні до іншої політичної тактики, не до ставлення справи на вістрі меча, - радше до пасивного опору, ніж до активного рішучого виступу в тій ситуації, на початку німецько-большевицької війни. На початку боротьби на два фронти ОУН не могла розраховувати на співучасть інших організованих політичних середовищ. Ситуація була така, що не було змоги для явної легальної дії таких чинників і організацій, які хотіли стояти на позиціях державної незалежности України. А підпільні, революційні методи дії, крім націоналістичного руху, іншим середовищам не відповідали. Вони поступово переставали себе проявляти як діючі політичні фактори. На поверхні лишилося "відполітизоване" громадсько-суспільне життя в тих формах, на які дозволяла німецька окупація і куди влилося багато сил. А самостійницьке політичне життя концентрувалося в націоналістичному підпіллі, яке стояло одночасно в боротьбі проти німців і проти большевицької Росії.

...Наша доба - доба боротьби української нації за саме життя, за свободу і за підстави дальшого розвитку. В Україні йде змаг цілого народу, на всіх ділянках життя. Там проти російсько-большевицького імперіялістичного гніту стоїть одностайний національно-визвольний фронт усіх сил, усіх складових частин непримиренного українського народу. Перед веде активна революційна боротьба, суспільно-політична і мілітарна, яку ведуть УПА й ОУН у найтіснішій співдії між собою. Фронт боротьби охоплює всі ділянки життя, всі верстви народу. В ній бере участь кожна людина, яка в щоденному житті в тоталітарній совєтській системі діє свідомо так, щоб підтримувати і скріпляти українське самобутнє життя, українські сили, зводячи нанівець ворожі, протинародні затії і пляни російського большевизму.

...Український самостійницький фронт тримає, поряд з революціонером-підпільником і повстанцем, український духовник, наууковець, мистець, інтелігент, робітник і селянин, - кожний, хто у своїй ділянці, на своєму відтинку відстоює український зміст, українську ідею, український інтерес проти всепоглинаючої тотальної російської совєтизації життя, країни, людини і народу. НА всії відтинках національної боротьби, в усіх її формах українська нація поклала гекатомби жертв, найкраших своїх дітей. Але не даремно. Вони досі змогли боронити дух української нації, український зміст проти намагань ворога начинити українські форми совєтським змістом. Большевицька Москва примушена йти на поступки. бодай за формою і в державно-політичній ділянці. Україна стала тільки матеріяльною здобиччю бльшевицького імперіялізму. Але вона не перестала бути його найзавзятішим, найгрізнішим ворогом, непримиренним і неприборканим. В усіх країнах під російсько-большевицьким поневоленням нестримно розвивається процес визвольної революції поневолених народів, а Україна стоїть в її авангарді.

"В усіх країнах під російсько-большевицьким поневоленням нестримно розвивається процес визвольної революції поневолених народів, а Україна стоїть в її авангарді"

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери

...
Західні держави не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. Не тільки в поняттях пересічного громадянина, але й у поглядах правалячих кіл укорінилися ту сугестії, які Росія, однаково біла як і червона, вперто втовкає цілому зовнішньому світові, закриваючи дійсність.
На Заході бачать тільки Росію. Одні взагалі не знають, бо знають дуже мало про те, що вона мілітарною агресією підбила й насильством опановує багато народів, які не примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього ССР, то все ж таки мають на увазі майже виключно російський народ, як єдиний підметний чинник. Поневолені Росією народи, на Заході переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, що є тільки пасивним об"єктом у руках Москви, які або вже затратили своє національно-політичне "я" в російсько-большевицькому кітлі, або його ще не розвинули. Ще інші політики західніх держав, не позбувшись тієї омани, недооцінюють правдиву вартість і потенціал самостійницьких змагань поневолених Росією народів, порівнюють цей, затаюваний перед світом, потенціял з розпропагандованим російським потенціялом, і ставлять ставку на Росію.

...
Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм - це дві окремі речі, що російський народ не є носієм, а тільки жертвою останнього, що в боротьбі з большевизмом можна мати частину російського народу, і то велику частину, за союзника. Ця омана поширена на заході і москалями, цілою політичною роботою російської еміграції, і ще більше таки впливовими колами самих західніх народів, які з легкодушною поверховістю, або задля дрібних тактичних цілей наставили публічну опінію й політику своїх країн у такому фальшивому напрямі.

...
Так само оманливою, а всоїх наслідках катастрофальною концепцією в політиці Америки й Англії є ставка на відщеплення імперіялістичних тенденцій російського народу від большевизму. На Заході здають соб справу з того, що імперіялістичні прагнення притаманні російській нації, що вони незмінно жиють і діють при всіх внутрішніх зламах. Поставитись виразно ворожо проти російського імперіялізму - це знасить мат проти себе цілий російський народ. І хоч західні наролди розуиміють, що експансивний імперіялізм всякої Росії змагає до опанування щораз більших просторів та зміряє проти їхніх інетерсів і безпеки. то в їхній політиці переважє бажання, щоб передусім звільнитися від смертельної загрози большевизму, найгіршої форми російського імперіялізму. Страх перед тотальною розправою з цілою Росією каже їім приймати підсувану концепцію боротьби тільки з большевизмом в такій постановці, щоб не мобілізувати цілого російського народу, а якщо це можливе, значну його частину приєднати на свій бік, або бодай демобілізувати його воєнний запал. Для того вони не хочуть зачіпати імперіялістичних прагнень російської нації, а навпаки, дати наглядні докази, що вони цим не займаються, трактують як недоторкальну справу самого російського народу, і хочуть тільки його звільнення від большевизму та встановлення демократичного ладу

...
Нам треба робити все можливе, всіма доступними нам способами, щоб завернути політику західніх держав з такого погубного шляху концепції компромісу з російським імперіялізмом навіть у війні. Всі українські самостійницькі політичні чинники за корлоном, без уваги на внутрішні розбіжности, ціла українська еміграція, мусять використати всі доступні дороги й засоби, щоб у політичних колах і публічній опінії західніх народів переламати той блудний напрямок і причинитися до направи. Це треба робити кожночасно, вперто, не дивлячись на брак зрозуміння і тимчасову безвислідність. Коли політика Америки й Англії обіб'є собі чоло на російському імперіялізмові і на комуністичній єхидності, тоді й наші накликування знайдуть бодай деяке зрозуміння.

...
Але постановка нашої боротьби й цілої самостійницької політики одночасно мусить мати дуже виразну й підкреслену гостроту проти російського імперіялізму й омунізму всяких відмін і під всякими масками. Щоб західні держави бачили виразно, що не можу бети й мови про якийсь компроміс, і щоб вони мали до вибору: або союз з визвольною боротьбою України й інших народів з нашого фронту, або самообманна ставка у іхній війні з Росією на російський народ.
Росія є тільки одна - імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розтрощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха - жертв, терпінь і падіння.
До цього ще далеко; тепер російська нація пройнята розжареним імперіялізмом, більше, ниж колинебудь.

...
Ідея українського націоналізму не тільки заперечує, поборює у цілій основі, в усіх його проявах існуючий стан большевицького панування в Україні, російський імперіялізм і комунізм, але вона становить власну ціль, власний ідеал устрою й розвитку життя в Україні, згідно з природою й потребами української нації. Це постійна, самобутня ціль, яка не служить запереченню большевизму, як протиставлення, але яка сама є джерелом, основою того заперечення. Українська національна ідея вроджена, притаманна цілому українському народові, кожній незіпсутій українській людині. А організована національно-виховна, політична й суспільна робота націоналістичного руху її плекає, розвиває в національно-політичну свідомість і активність.

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери

Степан Бандера, В десяту річницю створення Революційного Проводу ОУН - "Сурма", №18-19, лютий-березень 1950:

...Треба пригадати собі тодішню ситуацію: Німеччина розбила і зайняла Польщу, довга зимова тиша в другій світовій війні між польською і західньою кампанією Гітлера; існує й діє пакт німецько-совєтської приязні розподілу сфер впливу; війна ССР з Фінляндією, західні держави заявляються на боці Фінляндії, готується їй підмога, Гітлерові ця війна не на руку, старається її потушити, не перепускає м.ін достав з Італії до Фінляндії; большевики, зайнявши Галичину й Волинь, починають "прибирати їх до рук". В такій ситуації представники революційного провідного активу пропонують м.ін. засади й проєкти до пляну дальшої боротьби.

...В тогочасній міжнародній ситуації для нас найважливіше значення мала війна між ССР і Фінляндією. Український визвольний рух повинен якнайсильніше заманіфестувати, шо він повністю стоїть на боці Фінляндії, яка боронить своєї незалежності перед імперіялістичною агресією нашого найбільшого ворога. Ми повинні мірою наших сил і спроможностей виступити активно з допомогою по боці Фінляндії і солідаризуватися з тими всіми міжнародними силами й акціями, які підтримують Фінляндію збройно, політично й матеріально. Світова війна ще тільки розгоряється, треба рахуватися з тим, що вона захопить й ті держави, які ще невтральні. СССР буде намагатися якнайдовше так маневрувати, щоб підсичувати війну, а самому не вступати в неї, аж при кінці, коли обидві воюючі сторони будуть виснажені, щоб повалити чи бодай якнайсильніше підорвати обидві сторони. Одну, переможену, придавити стопою переможця, а другу, виснажену війною, підмінувати й розсаджувати комунізмом.

...В діяльності на закордонних теренах зразу поставити, як головну акцію, активне включення у фінсько-совєтську війну. Для того використати цю обставину, що західні держави заявились по боці Фінляндії і йдуть їй з допомогою, зокрема Франція підготовляє висилку на фінський фронт своєї військової частини. В тому ж самому часі, від осені 1939 р. у Франції переводиться насильне мобілізування українців із ЗУЗ до польської армії, мовляв, вони громадяни Польші. Цьому треба найсильніше протиставитися. Сполучити обидва моменти в одно і поробити наполегливі старання для зорганізування української військової частини, як самостійного національного легіону з добровольців, з ціллю воювати проти большевмків в обороні Фінляндії і в той спосіб запевнити собі підтримку в його проведенні. Таким чином було б спаралізоване насильне включення українців до польської армії, і постав би за кордоном український легіон для боротьби з большевицькою Росією.

...Незалежно від дальшого розвитку подій та акція мала б принести такі користі українскій визвольній справі після створення легіону: перетворення фінського фронту на фронт волелюбних народів, які спільно борються за незалежність проти московського імперіялізму; політично-пропагандивний, антибольшевицький вплив перед цілим світом, що українці борються з московським загарбницьким імперіялізмом скрізь, де йде оборона незалежності народів перед тим імперіялізмом.

Степан Бандера. Війна в Кореї і національно-визвольна політика. - "Сурма", №21, липень 1950:

...
Єдиний шлях до визволення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави - це національно-виозвольна війна українського народу проти російської імперії, яка нині зветься СССР; революційно-визвольна боротьба власними силами, за всіх умов, без уваги на міжнародню ситуацію. Український націоналістичний рух послідовно веде змаганя народу цим шляхом.

...Сучасну політичну ситуацію в світі формує не тільки протиставлення двох силових бльоків великодержав - СССР з його сателітами, і держав Заходу. Не меншу, а в остаточному висліді вирішальну ролю відограють визвольні змагання поневолених народів у всьому світі за свою самостійність і за державну суверенність, які творять собою комплекси третьої сили і поруч обидвох протиставних бльоків формують міжнародний силовий уклад.

 Одночасно серед численних народів проходять процеси глибинних зрушень у сферах духовости, внутрішніх політичних і суспільно-економічних відносин, які в своїй сукупності формуються у національну ідею і націоналізм, як універсальну політичну систему, як підставовий чинник світової організації цілого людства.

...большевизм, за своєю природою, наскрізь ворожий до національної ідеї. Він нещадно винищує національно-самостійницькі змагання і сили поневолених Росією народів (хоч намагається прикрити це пропагандою нібито самостійних держав-сателітів і союзних національнх республік у складі СССР), поза своїми кордонами виступє як речник національної ідеї, підтримує і спомагає самостійницькі змагання колоніяльних і напівзалежних держав і народів, щоб підсилювати їхню боротьбу проти західніх держав і намагається спрямувати цю боротьбу на комуністчні рейки з метою виперти західні держави з тих країн і через систеиму комуністичної внутрішньої організації життя тих народів загарбати їх під своє панування.

Революційно-визвлольна боротьба України і цілого протибольшевицького бльоку народів ведеться осамотнено, власними силами наших народів, без жодної підтримки з боку західніх держав. Ця боротьба була, є і буде найпевнішим, незмінним і кожній ситуації активним чинником у світовому ронті проти большевизму й загарбницького російського імперіялізму усіх його форм. Визвольний протибольшевицький фронт поневолених народів у світовоу змагані двох ривализуючих бльоків творить третю силу, яка різниться від них своїми цілями, якістю і способами дії.

...
Большевики не хочуть жодної справжньої стабілізації, ані миру, і не думають припиняти дальшого походу свого імперіялізму... Вони з усіх сил намагаються зробити так, щоб розгорілася і поширилася війна західніх держав з самостійницькими і комуністичними рухами народів східньо-південної Азії, на Малаях, у Кореї і з комуністичним Китаєм. Розпаливши війну між західніми державами і азійськими народами, Москва буде її підтримувати, підсилювати й поширювати всякими способами з тією метою, щоб західні держави витратили багато сил, позбулися всякого довір'я у широких мас азійських народів. На тлі того повинен би непомірно зрости воєнно-політичний престиж СССР, як потуги, яка ще не сказала свого слова і яка вирішить ціле змагання таким способом, що у найдогідніший для неї момент вона вступить в одверту війну, або, при некорисному для неї розвиткові, шукатиме іншого, тимчасового, компромісового виходу у вигляді "посередництва" в "мирі Китаю з США" і т.п.

...
Революційно-визвольна боротьба України й інших народів проти большевицького бльоку своїми цілями, своєю неперевною дією і своїм потенціялом у напрямі докорінного знищення большевизму й російського імперіялізму, являється найстійкішим і найрадикальнішим чинником у пролтибольшевицькому фронті. Протибольшевицькі потягнення, а навіть мілітарні виступи різних держав, хоч би вони мали дуже велику силову напругу, якщо їхня дія не має на меті знищити російського імперіялізму, іа тільки примусити його до деяких поступок, не матимуть такого значення для ладу й спокою в світі, як мають його національно-визвольні революції поневолених народів.

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери

Степан Бандера. Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс - "Український Самостійник", 1950:

...Большевицька Москва слушно вбачає в українському націоналістичному, революційно-визвольному русі найнепримиреннішого, найнебезпечнішого ворога, що безупинно веде боротьбу з нею на всіх фронтах і відтинках, який все наступає, не тільки підтримує, але й успішно поширює, скріплює протибольшевицьку визвольну революцію. Наша боротьба з Московою ведеться скрізь, в Україні, серед інших народів, поневолених большевизмом, і на закордонних теренах. Рівнорядно з нашим наступом на позиції московського імперіялізму й комунізму, большевики ведуть усильні намагання, щоб знищити наш рух усюди, докорінно. Головний фронт боротьби проходить на Українських Землях. На закордонних теренах існує його продовження, скрізь діє націоналістичний рух, як одностайна сила й акція.
Всі намагання Москви знищити український націоналістичний революційно-визвольний рух ОУН-УПА фізично, тотальним наступом з чола - виявилися даремними.

...Ми боремося проти московського большевизму в усіх його проявах, на всіх ділянках. Наша боротьба - революційна, безкомпромісова, тобто ми заперечуємо, відкидаємо і поборюємо все суто большевицьке, що він приніс і накинув українському народові, відкидаємо принципово, повністю. Дошукуватися, відрізняти в большевицькій системі позитиви - неслушно, а з погляду революційної стратегії шкідливо. Якщо в підбольшевицькій дійсності є речі, окремі явища чи процеси, які самі собою є вартісні, позитивні, то цього ніяк не можна зарахувати на користь большевизму. Бо при всій своїй тоталітарній безоглядності і большевизм не є такий всевладний, щоб уся діяльність, усе життя формувалися тільки його волею і плянами. Навпаки!

...Український нціоналізм так само категорично відкидає і поборює московський большевизм-комунізм, як і всяке намагання привернути стан національно-політичного і суспільно-економічного поневолення білою чи будь-якою іншою Росією, або іншими окупантами. Ті соціяльні відносини, які були накинені Україні попередніми окупантами, й усяка спроба їх відновити знаходять в українському націоналізмі непримиренного ворога. Його метою є побудувати в Українській Державі свій власний суспільний лад, відповідно до потреб і бажань усього українського народу, що запевнить українській нації найкращий розвиток, усім громадянам України - всебічну свободу, справедливість і добробут.

...У сучасному міжнародному житті домінує многобічний конфлікт між СССР і рештою світу. Цей конфлікт складається з двох головних елементів: боротьби з комунізмом, який прагне опанувати ввесь світ, і з експансивним, загарбницьким імперіялізмом Росії. Ці обидва чинники є сплетені в одну цілість, діють по одній лінії, підсилюючи один одного. Але в дальшому розвитку вони можуть існувати й діяти відокремлено, а таке розділення ще не ліквідує жодного з них. Тобто, усунення большевизму в Росії ще не збиває російського імперіялізму, який може існувати й виступати так само в іншому вигляді, але з такою самою загрозою для зовнішнього світу. І комунізм ще цілком не згине з своїм падінням у Росії, він може ще існувати в різних країнах....

...Коли світ розумітиме українську визвольну політику лише як змагання до перевороту в УССР, до зміни ладу, усунення самого большевизму, тоді він буде враховувати її до складу таких чинників, які активно виступають проти большевизму, до його розвалу, але роля яких в подальшому розвитку ще не є детермінована, ще може бути різною. Для нашої визвольної політики важливим є те, щоб українська визвольна революція була повністю оцінювана, як продовження історичної боротьби України з Москвою, з московським імперіялізмом, і то всякої породи, не тільки большевицької. Ця боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковитий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсовєтській Европі й Азії, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більше виступати з імперіялістичною агресією. І далі, щоб світ знав, що Україна буде продовжувати боротьбу проти всяких сил, які хотіли б її поневолювати, нищити її державну незалежність і суверенність, або які посягали б по українські землі.

...Війну проти Німеччини західні демократії вели під гаслами Атлянтійської хартії, в обороні свободи, людяности й демократії, проти тоталітаризму, диктатури, насильництва й поневолення. А їхнім союзником у війні став СССР, де всі лиха - гніт, злидні, поневолення, терор, тоталітаризм, диктатура олігархії, винищування цілих народів, нищення релігії, свободи думки, викорінювання людського й національного "я" і багато інших проявів крайного варварства та неволі - доведені до найвищого ступеня. СССР був головною твердинею, зразком і розсадником того всього зла, проти якого розпочато війну. Альянтська допомога поставила його на ноги, зробила з нього переможця над його молодшим братом і учнем у замахові на свободу народів і людини - над гітлерівською Німеччиною. Союзництво з большевицькою Росією довело до того, що її зроблено силою, що загрожує всьому світові.

...Після закінчення війни з Німмеччиною і повалення гітлерізму, і західні держави, і СССР однаково подають себе за демократичні. Що більше, західні держави якийсь час навіть не заперечували демократичности СССР, а трактували її серйозно, тільки скромно відзначаючи своє інше розуміння демократії. Від закінчення війни на світовій політичній арені ідуть перегони в демократичності, між демократією західнього зразка і большевицькою "народньою демократією". Для кожного, хто тверезо дивиться на справи, є очевидним, що це лише большевицька пропагандивна тактика з розрахунком на підманення і з'єднання собі світової опінії.

Можна тільки гидитися большевицькою безсоромністю, коли СССР виступає в позі демократизму, як речник і захисник "насправжнішої демократії"....

...Надзвичайно хитрі і добре замасковані маневри большевицької пропаганди, їхні успіхи - проникання в політику й опінію різних народів, затруднення тієї політики й опінії благими сугестіями - можна доглянути й належно оцінити тільки тоді, коли більше заглибитись в істоту, ціль, наслідки явищ, які походять від большевизму, а приймаються серед інших народів.
...
Для прикладу візьмемо незначний на перший погляд, але істотний і глибоко знаменний факт, що гітлеризм не називають його властивим іменем - націонал-соціялізмом, тільки нацизмом. Так послідовно робить большевицька пропаганда, не вживаючи назви націонал-соціялізм, тільки називає гітлеризм нацизмом або фашизмом. Бож, коли большевизм реалізує в себе соціялізм, то він не може його бити. Як большевики, так і соціялісти ріхної масти хочуть затушкувати той факт, що гітлеризм називався і був націонал-соціялізмом. Чому? Щоб ганьба і прокляття, що їх своєю практикою стягнув на себе націонал-соціялізм, не заторкнули соціялізму, а впали на кожний націоналізм, без уваги на його внутрішній зміст, суть і природу. Так роблять наші соціял-опортуністи і підточена соціялізмом і комунізмом частина західньої опінії, яка безкритично підхоплює большевицькі сугестії.

...Гітлеризм мав два основні елементи: германський расизм-імперіялізм і національний соціялізм. Ставлення націонал-соціялізму до всіх інших народів визначав імперіялістичний расизм, теорія про вищість німецької раси, про її право й природнє призначення панувати над іншими народами, запрягати їх на свої послуги, забирати від них землю, майно, сили і творчість, нищити інші раси.

... У московському імперіліязмові бачимо багато подібностей. Треба большевицької демагогії і безсоромності, щоб говорити про схожість з гітлерівським націонал-соціялізмом українського націоналізму, який змагається за знищення іперіялізму, визволення України й інших народів, за самостійне життя і свобідний розвиток української нації, який ставить етнографічний принцип і принцип свобідного державного самовизначення народів, як одну з основних засад у міжнародніх взаєминах.

...Інший основний елемент гітлеризму - це національний соціялізм. як система внутрішнього ладу німецького народу, німецького райху. Своїм духом і практикою в багатьох справах він ішов слідами большевизму. Тоталітарна система, диктатура і сваволя державної бюрократії, повне знахтування людини, система безоглядного терору, такі засоби, як концентраційні табори, масове винищування непокірних елементів - усе це націонал-соціялізм живцуем перебрав від большеизму. В одного й другого та сама практика, якою один здійснює марксівський соціялізм-комунізм, в другий - національний соціялізм. Так само в поставі до релігії, в духово-культурній, виховній ділянках - між націонал-соціялізмом і соціял-комузмом на практиці є дуже велика схожість, хоч обидва в своїй теорії стоять у багатьох справах на протилежних позиціях.
...
...Гітлеризм виразно проголошував свій імперіялізм у формі расистської теорії. Большевизм приховує свій московський імперіялізм під формою інтернаціоналізму, клясової солідарности пролетаріяту, світової комуністичної революції. Все протиставлення поміж ними, від ідеологічного починаючи, аж до воєнної розправи, за своєю суттю було конкурентною боротьбою двох подібних імперіялізмів за панування на тому самому просторі, а не боротьбою двох протилежних світоглядів, ідеологій, суспільно-політичних систем.

...Розглянувши історію і суть німецького націонал-соціялізму й московського соціал-комунізму, поставлених поруч себе, доходимо до висновку, що соціялізм, як інтернаціонального, так і національного видання, знайшовши відповідне підгрунтя в якомусь народі, веде до тоталітаризму з усіма його методами і наслідками. А другий висновок такий, що соціялізм не є жодним протиставленням імперіялізмові, поневоленню, насильництву, не бере під захист ані народів, ані людини, і може бути дуже добрим інструментом імперіялізму, поневолення, тиранії, визиску, винищування народів і людини. І третє - соціялізм не є протиставленням всякого капіталізму, він лише поборює приватно-капіталістичну систему, але веде до державного капіталізму, який найбільше пригнічує, визискує, закріпачує народ, а насамперед робітництво і селянство. Таким шляхом соціялізм і кінець-кінцем затягає найстрашнішу петлю на шиї тих, кого він збирається захищати.

...
Повністю скомпромітований націонал-соціялізм, упавши у висліді війни, повинен був потягнути за собою свого старшого брата - большевизм. З ним мав би лягти ввесь матеріялстичний соціялізм, який, спекулюючи на високій, здоровій ідеї соціяльної справедливости, свобідного й повного розвитку всіх сил народу, волі. гідности й добробуту людини, рівности й братерства, тобто на ідеї християнізму, звів здорові прагнення народів і їхні сили на манівці клясової боротьби, розкладу націй і підточив цілу європейську мудрість.
Якраз через той занепад християнізму, ідейної чистоти, ясности й далекозорости політичної думки, почуття великої історичної відповідальности з одного боку, і через загрозу поєднання Сталіна з Гітлером - з другого, ведення війни західними альянтами пішло таким шляхом, що впав гітлеризм, а большевизм вийшов переможцем і став ще більшою загрозою для всього світу. Такий половинний вислід, що большевизм залишився, скріплений приростом частин того потенціалу, що ним розпоряджався гітлеризм,- не є жодним позитивним вирішенням історії змагу нашої доби. Цей змаг іде далі, поки не розгорнеться у нову світову війну.

...наша генеральна лінія визвольної політики базується на тому фактичному стані, що боротьбва за державну незалежність України - це боротьба проти Росії, не тільки проти большевизму, але проти кожного загарбницького російського імперілізму, який є притаманний російському народові, в цілій історії і тепер. Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб утримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанови російської маси, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких.

...
У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України. Власовщина дає собою проречистий зразок того, з чим виступить супроти України небольшевицька Москва. Отже, боротьба України за свою волю, за державну незалежність - це передусім боротьба проти наступу імперіялістичної Москви. А тому, що той загарбницький імперіялізм незмінно несе і продовжує російський народ - наша боротьба є і буде боротьбою України проти Росії.

...
Поширюється твердження, що сам російський народ так само бореться з большевизмом, терпить від нього і, за вийнятком малої імперіялістичної большевицької кліки, нам не ворог, а приятель, союзник. Такий напрямок веде до посилення українськими руками того, що московський большевизм намагається досягти в першу чергу - вбити в українському народі національний інстинкт, правильне розуміння істотного змісту подій, вбити самооборонне, непримиренне відношення до Росії; завернути до політичного малоросіянства, тільки в новій "українській" формі.

...
Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення лдо російського народу як до "старшого брата", теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподібнюватися, та й інші того роду слабості, то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж найсильніший політичний зв'язок, сильніше від усякого терору.

...
Большевики намагаються наркотизувати думання українця ілюзією, що через злуку з Росією Україна, український народ, українська людина мають всі можливості широкого росту відкриті, користають з надбань і могутности цілої імперії. Таким ілюзіями, створюваними пропагандою, вони хочуть вбити відчуття і розуміння тієї дійсности, що Україна є тільки колонією Москви, що український народ для Росії є рабом, постачальником людської сили, мозку, рук і дібр; що українська культура - обкрадена з усіх надбань і позбавлена змоги зростання, українські сили - запряжені до творчої праці для Росії або винищувані; що українська людина тотально закріпачена. Двері відкриті для тих, хто запродає своє національне "я", свою честь, своє знаня, вміння, свою творчість, свою працю і кров на службу російської імперії. Москва докладає всяких можливих зусиль, щоб умертвити в нашому народові саме сприймання цієї дійсности, і прищепити совєтське думання, совєтський патріотизм.

...
В політичній боротьбі, в якій зосереджується цілість українських змагань, необхідно спрямовувати особливу увагу на цей фронт. В визвольній революції вся боротьба й уся діяльність на внутрішньому, українському відтинку мусить бути так поставлена, щоб найсильніше зміцняти, загострювати в усіх царинах фронтову лінію між Україною і Москвою, між українством, українським духом і змістом - і російщиною. Український націоналістичний рух мусить мобілізувати, організувати, ідейно узмістовлювати й унапрямлювати та дійово скріпляти всі форми оборонної боротьби проти російського наступу в усяких формах. Він мусить найчіткіше реалізувати безкомпромісову поставу в тотальній боротьбі з Росією, у відсіч її тотальному наступові. Зокрема націоналістичний рух мусить різко виступати, розбуджувати національну чуйність і відповірність там, де вона підупадає, де ворогові вдалося приспати чи здушити її, і де в гру входять важливі питання боротьби України з Московщиною, істотні справи самостійного життя і розвитку нації.

Tags: Твори Степана Бандери

Степан Бандера, «До засад нашої визвольної політики» у журналі «Визвольна політика», № 9-10,  листопад-грудень 1946 р.

...

Пошанування різнородного змісту і форм життя та багатства культур різних народів, ідея толеранції супроти чужих і відмінних культурних та соціальних вартостей і систем, поруч з прив’язанням до свого, та плекання своїх вартостей – протиставні московсько-большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмінне, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчості жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак большевицького режиму.

...

У самій основі нашої революційної концепції лежить ідея і програма спільної визвольної, революційної боротьби всіх народів, поневолених московсько-большевицьким імперіялізмом. Большевизм мусить бути поконаний і повністю знищені, скрізь, де він панує. Тільки таким чином можна його подолати. Московський імперіялізм у большевицькій формі повинен бути знищений в усіх підбитих ним країнах, на місці СРСР мають постати незалежні національні держави, а російська держава має бути обмежена етнографічно-російськими землями

…

Наша ідея волі, самобутності та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів. Ідея гідності й пошанування людини, і вільного розвитку, власної ініціативи, творчого та достойного само включення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діаметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідності, нівечення свободи.

Наша ідея соціальної справедливості – протиставна большевицькому фальшивому зловживанню соціальними гаслами для обдурювання мас чужих народів і прикривання найреакційнішого соціального гноблення в цілому СССР.

Наш ідея рівності та братерства всіх людей в народі – протиставна до большевицької класової теорії та д їхньої практики, яка перетворює народні маси в невільників і жебраків з одного боку, а з другого – дає необмежене панування і сваволю панівній кліці кому стічної партії.

Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народних мас державою, одним великим концентраційним табором.

Ідея спрямування діяльності та зусилля держави й організованої в ній народної спільноти на творення, закінчення і помноження позитивних вартостей, які збагачують і підносять рівень життя народу та одиниці в усіх царинах, помножують їхній творчий вклад у скарбницю вселюдського поступу й культури – протиставна порожньому большевицькому імперіалізмові, який з безглуздої жадоби панування над цілим світом з усього хоче робити тільки знаряддя свого насильства і загарбництва.

Пошанування різнородного змісту і форм життя та багатства культур різних народів, ідея толеранції супроти чужих і відмінних культурних та соціальних вартостей і систем, поруч з прив’язанням до свого, та плекання своїх вартостей – протиставні московсько-большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмінне, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчості жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак большевицького режиму.

Співжиття вільних народів і мирні взаємини їхніх незалежних держав, без уваги на ріжницю суспільних і політичних систем, замість большевицької постійної ворожнечі, повної ізоляції і перманентної, відкритої чи прихованої війни проти небольшевицького світу.           

...

Степан Бандера, «До проблеми політичної консолідації» у журналі «Визвольна політика», № 4-5, червень-липень 1946 р.

Чи перед українською самостійницькою політикою в теперішній ситуації стоїть більше, ніж один відкритий шлях?

Лише один-єдиний! Це шлях безкомпромісової революційної боротьби проти більшовицько-московського імперіялізму, на який то шлях стали всі самостійницькі сили України. Що такий шлях є єдиний – найкраще підтверджує той факт, що немає жодної іншої самостійницької визвольної концепції чи акції.

…

В Україні точиться безупинна й безоглядна боротьба поміж двома непримиренними світами. Проти московсько-большовицького імперіялізму й тоталітаризму, проти білошовицького поневолення, насильства та цілої системи большевицького режиму стоїть одностайний фронт українськго самостійницького визвольного руху. В боротьбі проти біольшевизму стоїть єдина монолітна українська самостійницька сила. В твердих підбольшевицьких умовах немає місця для половинчатих позицій, для слабих, готових на все політичних утворів. Там немає місця на животіння. Безоглядна боротьба або капітуляція.

…

Сьогодні Україна в міжнародному укладі сил – це немов вулкан визвольної революції, якого не можна ні згасити, ані здушити. Це джерело безнастанних потрясінь у протиприродній політичній структурі на Сході Європи. Україна – це та непримиренна сила, яка бореться проти всякого наїзника, проти всякого поневолення. Вона діє виключно за своїм власним законом, має своє невідхильне прямування до соборної суверенної Української Держави. Серед найтяжчих умов Україні не тільки продовжує боротьбу, а й живе власним, оформленим у підпільно-державному творі, життям. Український народ веде не тільки власні змагання, він нині ста осередком, організатором і передовою силою спільного визвольного протибольшевицького фронту всіх поневолених цим большевизм народів. Україна – це історичний гробокопатель московсько-большевицького імперіялізму, гніту й насильства, а водночас – пробойовик і кристалізаційний осередок нового ладу на руїнах СРСР, ладу свободи і справедливості у взаєминах між вільними народами і людьми. Така історична місія України, така її фактична сьогодні роля, і відповідно до цього вона здобуває собі світову позицію.

Степан Бандера, "Пляновість революційної боротьби в краю" - "Визвольна політикка", №1, 1948

На революціонізування й активізацію народніх мас спрямована стратегія боротьби ОУН-УПА в першу чергу. Враховуючи розвиток внутрішньої і зовнішньої ситуації, революційна ідея ведеться так, щоб у цілому відношенні якнайкраще використати досягнення попередніх етапів, закріпити їх і далі розбудовувати. Під кінець війни та в першому повоєнному році революційно-повстанчі дії УПА набрали дуже широких розмірів. Завдяки тому ідеї визвольної революції дуже поширилися серед мас різних підбольшевицьких народів, зокрема серед вояцтва Совєтської армії, яка мала справу з УПА. Большевизм тоді тріюмфував після падіння Німмечччини, большевицька пропаганда приголомшувала підсовєтських громадян криком про могутність, неподільіність і непорушність СССР та большевицької системи. І саме в той час УПА найширше розгорнула партизанську боротьбу. Большевики хотіли одним широким ударом Совєтської армії зламати українські революційні сили, "прочистити терен". Та це їм не повелось. УПА зуміла партизанською стратегією вийти переможно з великих воєних кампаній проти неї.
...

Большевицькі намагання знищити українську революцію йдуть дорогами: розбивати сили ОУН й УПА ударами з чола, широко закроєними мілітарно-поліційними операціями, довготривалими облогами-бльокадами; різними "звертаннями", заявами режиму про готовість поєднатися і помиритись, декляраціями про "амнестію" в парі з широкими пропагандивними кампаніями про безвиглядність подальшої боротьби - викликати капітулянстські настрої, посіяти зневіру та відтягнути від революції якнайбільше слабкіших елементів; вдертися в революційні ряди через провокацію і диверсію, розкладати морально, винищувати керівні осередки та робити виломи в різних частинах ОУН і УПА; відгородити революційне підпілля від народніх мас і їх життя; винищувати елементи, які стоять найближче до підпілля; ізолювати просяклі революційними настроями терени. Ці методи большевики стосують комбіновано, посилюючи то одні, то другі, міняють тактику.
Але жодна з цих метод не дала ворогові бажаного ним висліду. Большевики не змогли знищити революції. Про розміри большевицьких акцій проти українського підпілля свідчить такий примір: у 1946 році бльокували західні землі, уживаючи для того 132 тисячі війська, впродовж кількох місяців. Ворог завдав тяжкі удари, революційне підпілля понесло немалі втрати, але не зламалось, не втратило своєї основної сили та здібності до боротьби

...

В цілій російській імперіялістичній традиції один із головних способів підкоряти волелюбні народи - це насильне масове виселювання волелюбних народів з їх власної землі, розпорошувати їх по далеких просторах та насаджувати на їх місце покірних. Большевизм у його протинаціональній політиці у відношені до неросійських народів допровадив ту практику до найбільш рафінованої системи, як головного засобу. Після війни большевики виселили на Сибір кримських татар, чеченів та інші північно-кавказькі народи, які виявили себе у війні непримиренними ворогами московсько-большевицького імперіялізму.
Очевидно такі самі плани має большевизм теж проти України, зокрема проти тих областей, на яих найсильніше проявилось протибольшевицьке наставленя мас. Але переведення цих задумів Москві далеко трудніше з уваги на його бойовість

Tags: Публицистика ОУН, Твори Степана Бандери