ІЗ ВИСЕЛЕНСЬКИХ ПІСЕНЬ

Сніги село засипали,

Тріскучі морози,

А москалі налетіли –

На Сибір вивозять.

Із хат дітей виганяють,

На сніг викидають,

Б’ють старого, б’ють малого,

З жінок ся знущают.

Тайстру бобу, міх сухарів

Позволили взяти

Та й пігнали через вирьхи –

Проща йте, Карпати!

Щи ни знали грабівчани

Такої недолі,

Як принесли в наші гори

Москалі з собою.

Сімнайцяте було жовтня

В тую страшну днину,

Як ниє одна родинонька

Лишала Вкраїну.

Сімнайцяте було жовтня,

А рік сорок семий,

Як зробили в селі пекло

Совіти скажені.

Позганяли бідних люди

В холодні вагони

Та й повіз в тайгу вмирати

Катюга червоний.

А ти, славна Маківочко,

Не тужи за нами:

Щи увидиш наше військо

В боях з москалями.

Не сумуйте, добрі люде,

Ліпший день настане,

Коли наша Україна

Розірве кайдани.

Маківкою для москаля,

Для иньших Лопатов –

Будуть зайди з України

Босими втікати.

Примітки:

МАКІВКА – гора біля села Грабів ця в Сколівських Бескидах, на якій в 1915 році Українські Січові Стрільці здобули перемогу над російським військами

ЛОПАТА – гора в Долинському районі Івано-Франківської області, де з 9 по 16 липня 1944 відбувся переможний бій УПА-Захід проти двох німецьких і однієї угорської дивізій.

Tags: Антологія "Анти-Моська", УПА, Україна, сталинизм

…

В подпольной публицистике того времени по возвращении советской власти на Украину есть детальное описание и прежде вего попытки анализа разных сторон жизни республики. Наиболее удачной является работа Осипа Дякива «Шовинистическое головокружение и русификаторская лихорадка большевистских империалистов», в которй публицист обстоятельно проанализировал усиление русификации в послевоенное время в сфере истории, литературы, киноискусства, цитируя соответствующие партийные постановления. Суть и содержание этих постановлений ныне хорошо знакомы современному украинскому читателю. Именно тогда происходило выискивание националистических извращений и буржуазных влияний во всей сфере общественных наук и искусства. В июле 1946 года ЦК ВКП(б) обвинил украинских коммунистов в том, что они «не уделяют надлежащего внимания подбору кадров и их политически- идеологической подготовке в отрасли науки, литературы и искусства, где существует враждебная буржуазно-националистическая идеология и имеют место украинские националистические концепции» [Субтельний Орест. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1991. – С.428]. Это был зловещий знак для всей украинской культуры. Впрочем, выглядело это так, что в значительной мере этому способстовали «свои» украинцы. Так, в докладной записке консультанта управления пропаганды и агитации ЦК ВКП(б) Андрея Лихолата за июнь 1945 года был подвергнуты сокрушительной критике учебники по истории Украины такими словами: «Эти фашистско-националистические бредни Крипякевича, Терлецкого, Барвинского и других националистов до сих пор не разоблачены украинскими советскими историками» [Российский центр хранения документов новейшей истории, ф.17, оп.125, д.310, л.24].  Стараннями Н.Хрущёва (1944-1947 – Председатель Совета Министров Украины) и его помощника К.Литвина (на то время секретарь ЦК КП(б)У по идеологии и заместитель Председателя Совета Министров) была начато идеологическая прорработка художественных, исторических произведений еще до указания из союзного ЦК. Дело ускорилось с назначением на пост первого секретаря ЦК компартии республики Лазаря Кагановича [март-декабрь 1947]. Тот сразу дал указание готовить пленум ЦК КП(б)У с повесткой дня «Борьба против национализма как главной опасности в КП(б)У». Пленум не состоялся, поскольку Кагановича отозвали в Москву. Все за период 1946-1951 года было принято 12 знаменательных по своему характеру партийных постановлений по идеологическим вопросам [Історія України. Нове бачення, 1996. Т.2 – С.339]. Наивысший подъём этой волны преследований – кампания, связанная с обвинениями Владимира Сосюри в национализме за одно-единственное стихотворение «Любите Украину!» (июль 1951 года).

Tags: Публицистика ОУН, Украина, сталинизм

Tags: Публицистика ОУН, Украина, сталинизм

…

Разоблачение империалистического характера государственного образования, которому положили начало большевики, содержится в статье Дмитрия Маивского-«П.Думы» под названием «Большевистская демократизация Европы» [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.371-383] – см. http://www.litopysupa.com/main.php?pg=2&bookid=24. Её автор выдвигает в доказательство тезиса-заголовка несколько аргументов.

Главный из этих аргументов – первенство в руководстве государства «СССР» отдано империалистическим элементам русского народа. В союзных республиках везде насаждаются россияне, или те, кто на самом деле есть «русские». Это же происходит в армии [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.372]; пролетарский гимн «Интернационал» изменен на патриотический русский, в котором идет речь, что СССР «сковала навеки великая Русь» [в тексте – «сплотила»].

Второй аргумент Петра Думы: внутри СССР происходит плановый процесс внутреннего цементирования населения на базе единственного языка, отчизны, одного патриотизма, одного государства, одного социального уклада, одной культуры, искусства, одной власти партии, одной столицы, а возглавляется всё это одним «гениальным человеком» [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.373]. Собственно, происходит творение единой советской нации, которая в действительности является «ничем иным, как насильственной ассимиляцией других народов и народностей, кроме россиян» [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.373]. Средства для консолидации этой новой нации проявляются и в попытке привить всем народам СССР такие элементы, как расизм в виде существования  единокровных братских народов, милитаризм в виде Красной Армии, экспансия («освобождение народов»), традиционализм (обращение к древности), автаркия, мессианизм. Дмитрий Маивский делает вывод, что национальная политика Сталина как раз и ставит своїй целью творение единой русской империалистической нации.

Третий аргумент Маивского: в стране опять обратились к прежним, времен царизма, идеям славянофильства и православия. И суть даже не в самих теориях, а в том, что их стремятся запрячь в империалистическую концепцию сегодняшних обладателей Кремля, отмечает автор.

Четвертым аргументом  в подтверждение империалистического характера СССР являются также принципы перестройки его экономики. Как и в других империалистических колониальных государствах, отмечает П.Дума, в зависимых странах (в том числе – в Украине) развиваются преимущественно добывающие-сырьевые отрасли, а все обрабатывающие предприятия размещены в метрополии [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.375]. Союзные республики таким образом являются сырьевыми базами. К тому же и те отрасли, что имеются в республиках, управляются почти исключительно из Москвы. К примеру, Киев имеет лишь два своих комиссариата: местной промышленности и местной топливной промышленности. Сопоставление государственных бюджетов республик и центра – опять таки в пользу последнего.

Пятым аргументом является то, что большевики последовательно продолжают перестройку империи как и во времена царя, – путем аннексии других государств и стран: захваты части Финляндии, Западных – Беларуси, Украины и Бессарабии; прибалтийских государств, а в 1917-1921 годах – других стран империи [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.376]. Аннексия сопровождается последовательным насаждением административного аппарата и полиции преимущественно из россиян, а дальше наступает террор и репрессии против народов. В этой стране «социализм» и «демократия», продолжает автор, лишь ширма, за которой происходит жестокий процесс денационализации и ассимиляции.

Другие доказательства имперской природы СССР: попытка расширить свое влияние на Центральную и Восточную Европу путем изменения там общественно-экономического и политического уклада, вмешательства через Коминтерн и Профинтерн во внутренние дела капиталистических стран. Эти структуры действуют там, утверждает публицист, как пятая колонна русского империализма. Став достаточно сильным, СССР и взялся за передел мира вместе с другими сверхдержавами [Дума П. Більшовицька демократизація Європи. – Літопис УПА, Т.24 – С.377].

Характер СССР как империалистического образования, по оценке Маивского, полностью очевиден. 

Tags: Публицистика ОУН, Россия, глорификация, колониальные захваты, ложь, сталинизм, фальсификация исторических документов

РОБЕРТ РОЖДЕСТВЕНСКИЙ (1932-1994).

Лирика гражданина и публициста. Сборники. Всем известные песни. Поэмы "Реквием" (1961), "Письмо в тридцатый век" (1963", "210 шагов" (1978). Государственная премия (1979).

ПОЗАПРОШЛАЯ ПЕСНЯ.

Старенькие ходики.

Молодые ноченьки...

Полстраны -

                   угодники.

Полстраны -

                   доносчики.

На полях - проталинки,

дышит воля вольная...

Полстраны -

                  этапники.

Полстраны -

                  конвойные.

Лаковые туфельки.

Бабушкины пряники...

Полстраны -

                   преступники

Полстраны -

                   охранники.

Лейтенант в окно глядит.

Пьёт - не остановится...

Полстраны

                 уже сидит

Полстраны

                 готовится.

Tags: Антологія "Анти-Моська", сталинизм

…

Настоящий характер советской системы власти очень хорошо проанализирован  в статье Осипа Дякива-«Горнового» с красноречивым названием – «СССР – страна самого жестокого притеснения народов и эксплутации трудящихся». Эта большая статья состоит из 4 разделов, в которых изображены не только появление и эволюция, развитие и современное место [на 1945 год] советского режима в мире и его влияние на судьбу украинцев. Автор обнаруживает незаурядную осведомленность как в истории России и СССР, так и в мировой истории, и демонстрирует глубокое знание тогдашней советской действительности.

В первом разделе «Как появилась и развилась большевистская тюрьма народов – СССР» рассмотрение событий начинается с марта 1917 года. Оценивая две революции, которые состоялись в том году, автор приходит к выводу, что «в сравнении к мартовской революции [буржуазно-демократическая в феврале-марте 1917], которая принесла свержение царизма, октябрьская революция перечеркнула все завоевания народа в мартовской революции. Октябрьская революция в другой форме обновила прежнюю Россию, Россию – тюрьму народов, Россию – страну нестерпимого гнёта трудящихся» [Дяків-Горновий Осип. Ідея і чин. Повна збірка  творів. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен: Т-во колишніх вояків УПА, 1968. – С.167-218]. Отчётливее всего большевики обнаружили свою сущность в отношении к нерусским народам империи, в очередной раз уничтожая их независимость.

Большевики вышли из войны 1917-1921 года победителями, продолжает публицист,  но они теряли доверие  масс.  Средством к укреплению своего положения и стал для большевиков НЭП [новая экономическая политика]. Введя его, большевики разрядили недовольство народа, потому что жизненный уровень людей тогда несколько вырос. В результате НЭПа одна часть масс опять поверила власти, другая – с ней смирилась, а третью – непримиримую – большевики могли теперь отделить и уничтожить [Дяків-Горновий Осип. Ідея і чин. Повна збірка  творів. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен: Т-во колишніх вояків УПА, 1968. – С.172]. Нерусским народам даровали определённые права, которых те не имели в царской России. Но вскоре началось новое подчинение этих народов через образование СССР. Говорить о добровольности образования этого объединения не приходится, отмечает Дьяков, хотя бы потому, что оно состоялось после завоевания этих народов в 1917-1921 году. Армии и репрессивные органы россиян остались там, следовательно население не могло открыто выявить свою волю. Образование СССР имело целью, по мнению автора, лишить «союзные республики»  остатков признаков политической самостоятельности и в первую очередь – сношений с другими государствами. Кроме того, этим самым планировалось подчинить все отрасли их хозяйственной жизни Москве и укрепить военную силу СССР. Такие выводы Осипа Дякива были полностью логическими, учитывая те права, которые имели республики по текстам союзной и республиканских конституций и их подлинноого положения в Союзе. Отсюда – следующий вывод публициста: образование СССР было ни чем иным, как укреплением русской империи, возрождённой большевиками [Дяків-Горновий Осип. Ідея і чин. Повна збірка  творів. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен: Т-во колишніх вояків УПА, 1968. – С.174].

Tags: Публицистика ОУН, колониальные захваты, сталинизм

“На Заході однаково трактують кожний націоналізм. Тут ідентифікують національний націоналізм із шовінізмом, з тоталітаризмом, з диктатурою, з національною нетепримістю, виключеністю і вважають його за причину міжнародних конфлітів. Всякий націоналізм є скомпромітований гітлерізмом...” — Такі й цьому подібні аргументи зустрічаються на кожному кроці. Але всі вони несерйозні тому, що в них наслідок поставлений за причину.

Це правда, такі погляди поширюються на Заході всіма засобами пропаганди і формуваня публічної опінії. Але кермуючі політичні кола, які це роблять, здаютьс вобі справу з фактичного стану. Вони знають, що гітлерізм є вже мертвий, що кожний націоналізм є за своєю природою іншим, що диктатура, тоталтаризм, нетолерантність — це прикмети імперіялізмів, яким був і гітлерізм, і є в найвищому ступені большевизм. Вони знають, що причиною ворожнеч між народами і перешкодами до мирного, гармонійного співжиття між ними є головно імперіялістичні тенденції одних народів поневолювати, визискувати інші народи, накидати їм свої системи, свій спосіб життя. Їм добре відомо, що тепер на історичну арену виходять визвольні націоналізми, які простиставляютьсяусім імперіялістичним намаганням, які хочуть свободи, суверенности для свої народів і ризнають такі самі права іншим націям, шанують їх і змагають до мирного співжиття і свобідного обміну духових і матеріяльних дібр поміж свобідними націями на плятформі взаємного пошанування суверенітету і житєвих прав і потреб.

... Що ж вони протиставляють націоналізмові?

Інтернаціоналізм, різного роду нівеляцію національно-політичних, культурних та економічних окремішностей. Все це нібито для вирівняння між народами, а в дійсності для простішої і легшої супрематії [господства] сильніших, більших народів над меншими й слабшими. Головним спричинником та організатором протинаціоналстичної нагінки був і є загарбницький імперіялізм — російський большевизм, який веде свою працю не тільки безпосередньо формою, а й посередньо, з допомогою різних своїх агентур і чужих, інспірованих ним, акцій.

... Хоч большевики є найбільшими ворогами кожного націоналізму, крім російського, проте вони добре свідомі того, яку силу має національна ідея і що вона є головним рушієм наймогутніших історичних здвигнень. Тому вони безпосредньо поборюють лише ті націоналістичні рухи, які є їхніми ворогами. Натомість поза сферою свого панування большевики намагаються опанувати й використовувати визвольні національні прагнення колоніяльних і напівколоніяльних народів під пануванням західніх держав. У стосунку до них большевики виступають як протекторри [захисники], речники національно-визвольних змагань і націоналістичних прагнень до суверенітету.

Натомість у політиці західних держав немає здібностей до такої двобічности. Раз узявши курс проти націоналізму з власних мотивів, чи за большевицькою спонукою, їхня політика негативно ставиться до всячокго націоналізму.

... Якщо на Заході не люблять революції, як чинники історичних процесів, то напевно не з принципових мотивів. Адже ж провідні західні нації не лише самі мали революції, а й ставлять їх у своїй історії на високицй п'єдестал. Національна революція — це народження США, які тільки через неї стали державою, а не колонією. Сьогоднішня Франція виводить свою республіканську гру від революції; Англія також завдячує свою демократію революції. Якщо вони можуть високо ставити внутрішню революцію, як процес державно-устроєвого і суспільного иперевороту, то скільки вище м усить стояти значення національно-визвольної революції, як процесу визволення нації з-під чужого панування і неволі.

Так само не можна заперечувати революції з гуманітарних огляів, як форми конечної боротьби за свободу. Революції — це процес і форма боротьби найменшими жертвами. Вона вдаряє у саму суть, в істотник спричиників і заступників стану, що його поборюється, а не в його жертви, вимушені інструменти. В порівннянні з війною, зокрема при новітніх способах і методах масового винищування людей і дібр, революція — це найгуманніша форма боротьби. Про це всі знають. Нехіть серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних головніших змін, які змогли б спричинити переставлення міжнароднього укладу. Для них добре є так, як є, вони не хочуть знати про те, що інші народи знаходяться в нестерпному становищі, борються за свої права і за свобідне життя, що на світову арен виходять нові, ще давніше зіпхнені під лід, нації.

... Якщо нас не люблять за т.зв. фанатизм, то значить не люблять нашої непохитньої, безкомпромісової боротьби проти большевизму, проти поневолення. Зрештою, це вже е менш актуально тепер, а походить з попередніх років, коли наша революційна боротьба не гармонізувала з політикою, а саме в тому, що ми знаємо лише одну поставу до загарбника, поневолювача й нищителя цілих народів і всякої свободи — безкомпромісову боротьбу з ним.

Натомість у дотогочасній пролітиці Заходу існувало тихо визнане правило, що навіть з такими злочинцями, як большевики, можна ділитися світом, торгувати та жити в добрій приязні, якщо вони свої злочинні практики обмежують лише до вже захоплених ними народів і не посуваються далі, не загрожують і не заторкують життєвих інтересів свтої західних партнерів. Як відомо, Москва не дотримується цього і Захід переходить на інші рейки політики та на інші засади “практичної моралі”. Далі і Захід тане фйанатичним противником большевизму, бо цей почав добиратися до західних комор.

... Не приходиться ширше висвітлювати шкідливих наслідків у Середній Європі, що їх принесла післявоєнна політика Заходу супроти СССР, ставка на демократизацію большевицької системи, на проникання її демократичним змістом і на внутрішнє переродження її під тиском мирних засобів, штовхннення на такий шлях політичної думки і дії провідниих кіл т.зв. сателітних країн, тобто народів, які у висліді війни попали під владу СССР.

Ідучи за цими впливами зходу, політична акція спротиву большевизації пішла цілком хибними шляхами, застосувала невідповідні методи. Замість того, щоб зразу стати на шлях революційних методів дії і революційної системи політичної організції, провідні кола стали на шлях комбінації коляборантства з парламентарними методами опозиції. Вислід відомий — большевики розправились з тими іграшками супроти їхньої системи; програвши свою ставку, політичний актив частково був ліквідований, частково утік, а народи залишилися здезорієнтовані, безпорадні, енергія була розгублена, осталася пасивність.

... Цими з'ясуваннями ми хотіли наочно довести наше твердження, що ті ідеологічно-політичні засади і методи, якими західні держави послуговувалися супроти большевиків, у їхній власній політиці і в концепціях, що їх вони підали іншим народам, в дійсності виявилися неправильними, приносили шкоду для справи оборони світу перед большевицькою загладою. Пісял цього вже зайвим є опрокидувати сугестії [умовляння], що мовляв, революційно-визвольному рухові треба змінювати своїх ідеологічні й політичні позиції та достосувати їх до концепції Заходу.

Ідей сучасного визвольного руху України — це ідеї українського революційного націоналізму, а сучасна визвольна боротьба — це реалізація його політичної концепції. Наші позиції витримали найтвердішу пробу, що її тільки може пройти революційний рух. Наші ідеї — це наша найбільша сила, найуспішніша зброя, якою перможемо большевизм. Жодний вояк не міняє свої випробуваної зброї за таку, про яку знає, що вона ... виявилася непридатною у бою...

Навпаки, ми є переконані, що західній світ, поставлений перед неухильню конечність підняти боротьбу з большевизмом, або ждати від нього загибелі, у хвилину переломного вирішення викине з свого політичного арсеналу все те, що в'язало йому руки щодо большевицького імперіялізму і спричиняло великі шкоди. Тоді цілком інакше будуть розуміти й сприймати природу українського революційного націоналізму та його революційну боротьбу.

... Тим часом, українська революція йде своїм шляхом і не думає з нього сходити, ні складати зброї, зокрема найсильнішої своєї зброї — зброї ідей. Їх не вирвав у нас і не вирве ворог; не вдалося йому їх опоганити, не вдасться теж нікому підступом їх відняти чи оманним торгом підміняти.

Tags: Твори Степана Бандери, сталинизм

...

Идеи Ярослава Старуха, его концепция тоталитаризма были в известной степени обобщением мыслей, изложенных на подобные темы другими авторами в подпольных изданиях в те годы. Так, достаточно близким по взглядам к Старуху на природу советского коммунизма был Михаил Степаняк-«Сергий Дмитриив». Он считал, что на месте капитализма с его базисом – системой частной собственности в СССР «вырос особенного типа государственный капитализм, опирающийся на систему национализации земли и всех средств производства» [Дмитріїв Сергій. В новій дійсності. – Літопис  УПА, т.24. – С. 322-330]. Как известно, такую же оценку экономического уклада давал и Николай Сциборский [Cціборський Микола. Сталінізм. Прага: «Пробоєм», 1942. – С. 26, 27]. По мнению Степаняка, в условиях этого государственного капитализма возникают и особенного типа классы и формы эксплуатации. В основе эксплуататорского господствующего класса находится партия, которая в действительности стала невиданным до сих пор в истории аппаратом политической и хозяйственной администрации; в этот же класс вовлечены аппарат профсоюзов, офицерство и часть интеллигенции, которые прислуживают новой власти. Правящий класс закрепил себе эту власть законом, конституционной статьей о своей руководящей роли во всех областях жизни и массовым перманентным террором. Автор считает, что угнетательский характер этого класса никоим образом не меняется от того, что формируется он из рабочих, крестьян, трудовой интеллигенции. В этой стране нет никаких личных гражданских прав и свобод, прессы. Свободное слово преследует тайная полиция. Профсоюзы являются орудиями в руках государственной партийной машины для притеснения и гнёта рабочих. Крестьяне в сущности прикреплены к земле и колхозам, как крепостные [Дмитріїв Сергій. В новій дійсності. – Літопис  УПА, т.24. – С. 323].

Tags: Публицистика ОУН, гитлеризм, сталинизм

В осмыслении общественно-политического и социально-экономического строя на территории Украины и Советского Союза публицисты Организации Украинских Националистов достигли наивысшего уровня, опередив европейских философов, политологов, историков послевоенного времени. Именно это осмысление происходило непосредственно в ходе столкновения с империалистической политикой великих держав относительно украинских земель. Поэтому все публикации  по этому поводу были подчинены в первую очередь не интересам академической науки, а практической публицистической деятельности.

Наверное, первые произведения на эту тему написаны в середине 30-х годов XX века – это книги идеолога украинского националистического движения Николая Сциборского «Нациократия» и «Сталинизм» – см. также книгу «Нациократия» полностью – http://ukrlife.org/main/evshan/natiocracy.htm; раздел «Фашизм» из книги «Нациократия» http://newright.il.if.ua/sciborsky.htm

 В первой из них под время анализ существующих на то время общественных строев, Сциборский поддает их справедливой критике, в то же время выискивая в них то, которое могло стать в случае при побудуванни украинского государства. Рассмотрел он и тоталитарные уклады. Фашизм Сциборский определял как идеологию и движение, которое отстаивает нацию и государство над классами и партиями [Cціборський Микола. Націократія. Прага: «Пробоєм», 1942. - С. 65], а основным элементом фашизма является диктатура  партии [Cціборський Микола. Націократія. Прага: «Пробоєм», 1942. - С. 70]. Главное достоинство фашизма автор видел в том. что фашизм сумел поддержать и претворить в жизнь идею нации, в которой ведущая элита творит и приказывает, а масса покоряется и выполняет.

Строй, который существовал в СССР, М.Сциборский называет сталинизмом. Это строй, который возник в результате эволюции, дегенерации коммунизма и большевизма. Краеугольным камнем сталинского режима является диктатура компартии, к услугам которой – практически всё государство. Но существующая в настоящее время в Советском Союзе власть есть уже нечто больше, чем просто диктатура, это – авторитарная деспотия, оперта на аппарат и насилие [Cціборський Микола. Сталінізм. Прага: «Пробоєм», 1942. – С. 21]. Современный большевизм является «творением обновленной великодержавности, которой он пытается вернуться сломанную уже историей потенцию» [Cціборський Микола. Сталінізм. Прага: «Пробоєм», 1942. – С. 29].  Автор видел и определённое сходство между коммунизмом и фашизмом, хотя они и порождены противоположными доктринами. Но этот тезис автором не была развит, да и описанные им тоталитарные системы на момент написания работы (1935 и 1938 годы) не до конца выявили себя.

Tags: Публицистика ОУН, гитлеризм, сталинизм