deratisator (deratisator) wrote,
deratisator
deratisator

Як Адя і Йося Польщу дерибанили (1)

Вирішив і собі 17 вересня якось відзначити.
Аби знали про всесвітніх паскудників.

"Если мы заключим договор о взаимопомощи с Францией и Великобританией, Германия откажется от Польши и станет искать "модус вивенди" с западными державами. Война будет предотвращена, но в дальнейшем события могут принять опасный характер для СССР. Если мы примем предложение Германии о заключении с ней пакта о ненападении, она, конечно, нападет на Польшу, и вмешательство Франции и Англии в эту войну станет неизбежным. Западная Европа будет подвергнута серьезным волнениям и беспорядкам. В этих условиях у нас будет много шансов остаться в стороне от конфликта, и мы сможем надеяться на наше выгодное вступление в войну.

Опыт двадцати последних лет показывает, что в мирное время невозможно иметь в Европе коммунистическое движение, сильное до такой степени, чтобы большевистская партия смогла бы захватить власть. Диктатура этой партии становится возможной только в результате большой войны. Мы сделаем свой выбор, и он ясен. Мы должны принять немецкое предложение и вежливо отослать обратно англо-французскую миссию. Первым преимуществом, которое мы извлечем, будет уничтожение Польши до самых подступов к Варшаве, включая украинскую Галицию" (Сталин на заседании Политбюро 19 августа 1939 г.)

 

Сталін - Георгію Димітрову 7 вересня 1939:

"Ми не проти, щоб вони добре побилися й ослабили один одного... Ми можемо маневрувати, підштовхувати одун сторону проти іншої... Знищення цієї держави [Польщі] в нинішніх умовах означало б - однією фашистською державою менше! Чи буде погано, якщо в результаті розгрому Польщі ми розширимо соціалістичну систему на нові території та населення"
(Российский государственный архив социально-политической истории, ф. 495, оп. 74, д. 517, л.43)

 

Чисельність німецької армії на 1 вересня 1939:
62 дивізії, 2800 танків, 2000 літаків, близько 6000 гармат і мінометів

Чисельність польської армії на 1 вересня 1939:
24 піхотних, 8 кінних, 1 бронемоторизована дивізії, 807 легких танків і танкеток, 407 бойових літаків, 4300 гармат і мінометів, близько 440 тис.
солдатів.

Плюс після загальної мобілізації від 30 серпня 1939 сформовано ще 15 піхотних дивізій.
Від загальної кількості польских вояків 10-15 % - українці
[История второй мировой войны. - М., 1974. - Т.3. - С.20]
Усього в польскій армії воювало близько 112 тис. українців, з якх загинуло 7800 і було поранено 15000. Багато українців були відзначені за героїзм у боях, полковник Павло Шандрук одержав найвищу нагороду Польщі - хрест "Віртуті Мілітарі"
[История второй мировой войны. - М., 1974. - Т.2. - С.410, 412]

1 вересня 1939 року об 11-45 німецька авіація бомбардувала Львів, загинуло 83 особи.

У напрямку Краків-Варшава наступала група армій "Південь" (Г.фон Рунштедт).
Безпосередньо у напрямку Краків-Львів зі Словаччини наступала 14-а армія ген. В.Листа (18й і 22й корпуси, танкова, 3 гірськострілецькі дивізії, усього близько 214 тис.).

Ставлення до німецько-польскої війни в Західній Україні:

- поляки (приблизно 1 мільйон 200 тисяч) відгукнулися на мобілізацію уряду;

- українці (
6
мільйонів) вели себе по-різному:
Українське Народно-Демократичне Обєднання (голова-Василь Мудрий) запевняла польскимй уряд про виконання українцями їхнього обовязку щодо захисту країни; митрополит Шептицький підписав подібне звернення до мирян;
але ще 22 серпня 1939 маршал Ридз-Смігли оголосив підвищену боєготовність 6-го Львівського корпусу у звязку з чутками про антипольське повстання, а до 1 вересня по
Г
аличині і Волині пройшли масові арешти, були інтерновані тисячі політично-громадських діячів, греко-католицьких священиків, членів ОУН. Ось так про це писав свідок: "...Зачався розвал Польщі. "Слаба Богові! Слава Богові!" - повторяймо раз-у-раз. Вже бурили церкви у Холмщині, вже переповнений був "табір віокремлення" в Ккартузькій березі, вже тюрми були набиті нашими людьми" [Львівські вісті. - 1943. - 29 квітня]

3 вересня 1939 Англія і Франція оголосили війну Німеччині, але на активні війсьеові дії не наважилися. Гітлеру дуже кортіло, що Сталін вступив у війну негайно після такого оголошення. За його дорученням Ріббентроп надіслав німецькому послу в СРСР телеграму такого змісту: "Ми абсолютно впевнені в остаточному розгромі польської армії протягом найближчих тижнів. Після цього ми окупуємо територію, яка в Москві була визначена як сфер інтересів Німеччини. Зрозуміло, що з суто військових причин ми продовжимо бойові дії проти польських частин, які опиняться до того часу на території, що є сферою інтересів Росії. Будь ласка, обговоріть негайно з Молотовим чи не краще для росіян виступити в потрібний момент проти Польщі й окупувати ціі території. Ми вважаємо, що це не тільки полегшить наше становище, але відповідатиме духові угоди, підписаної в Москві, а також радянським інтересам" [Архив внешней политики РФ, ф.060, оп.1, д.74, л.27]

Але Кремль не поспішав.
По-перше, в такому випадку відповідальність за розвязування світової війни тоді покладалася би як на Гітлера, так і на Сталіна.
По-друге, у випадку одночасного початку військових дій проти Польщі СРСР і Німеччини, оголошення війни з боку Заходлу стосувалося би й СРСР.
Не реагуючи, Сталін зберігав позитивний для Гітлера нейтралітет і уникав прямої конфронтації з Англією-Францією.
Тому 5 серпня 1939 Молотов дав негативну відповідь про те, що СРСР розпочне діяти "у відповідний момент", а "надмірною поспівшністю ми можемо зашкодити нашій справі і сприяти обєднанню наших супротивників". Єдине, на що погодився Молотов - використання радіостанції міста Мінськ в якості радіомаяка для німецьких бомбардувальників, для чого вона подовжила свої передачі на 2 години і диктори якомога частіше повторювали слово "Мінськ". За цю допомогу пісял закінчення німецько-польської війни Герінг подарував Ворошилову бойовий. літак.

 

Для розгрому Польщі вистачило би сил Київського і Білоруського особливих округів, але СРСР ще в травні 1939 розгорнув шикомасштабну підготовку саме до великої війни.

15 серпня 1939 Ворошилов віддав директиву округам почати формування нових 18 стрілецьких корпусів, збільшити штат кадрової дивізіії до 8900 бійців і розгорнути на базі 36 існуючих 92 нові дивізії зі шт
а
том по 6000 бійців, провести доозброєння за рахунок насамперед картилерії, мінометів, автоматичної зброї [Российский государственный военный архив (РГВА), ф. 40442, оп.2, д.125, л.217-417].

1 вересня 1939 Верховна Рада СРСР затвердила закон про загальний військовия обов’язок із суттєвим збільшенням строків служби, а Рада Народниї Комісарів прийняла рішення збільшити Червону Армію ще на 75 дивізій і довести їхню кількість до загального числа – 173 дивізії. Загальна чисельність усіх збройних сил СРСР сягала 2 мільйони 265 тисяч осіб [РГВА, ф. 4, оп.19, д.69, л.126-147]. Зокрема, на 5 вересня 1939 Київський округ мав 7 стрілецьких корпусів і 25 дивізій.

3 вересня 1939 Політбюро ЦК ВКП(б) задовольнило прохання Ворошилова затримати звільнення в запас солдатів строкової служби прикордонних округів (410 тисяч бійців). В цей день було віддано директиву про підвищену боєготовність Київського, Білоруського, Московського, Леніградського, Харківського, Калінінського, Орловського округів.

6 вересня 1939 у цих округах було оголошено часткову мобілізацію солдатів запасу. Загальна кількість призваних резервістів (2 мільйони 610 тисяч осіб) поповнила 2 стрілецьких, 5 кінних, 3 танкових корпуси, 98 стрілецьких і14 кінних дивізій, а також 28 танкових бригад. Для оснащення цієї армади було надано 634 тисячі коней, 117 тисяч автомобілів і 19 тисяч тракторів [РГВА, ф. 4, оп.14, д.62338, л.8-9, 12-20]. В Україні в Київському і Харківському округах війська поповнили 1 мільйон 68 тисяч резервістів.

На початку вересня 1939 почалася передислокація частин Київського і Білоруського округів до західного кордону.

7 вересня 1939 Ворошилов провів нараду з командуванням цих округів щодо підготовки широкої наступальної операції, звергнув увгу на необхідність прискорити мобілізацію.

До 8 вересня 1939 у Київському окрузі були сформовані 3 армійських групи:
1) Житомирська (> Шепетівська > Північна > 5-а армія) комдива Совєтнікова;
2) Вінницька ( > Волочиська > Східна > 6-а армія) комкора Голікова;
3) Одеська ( > Камянець-Подільська > Південна > 12-а армія) командарма Тюлєнєва.

9 вересня 1939 начальник генштабу РСЧА Шапошніков підписав наказ «до кінця 11 вересня 1939 приховано осередитися і бути готовими до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити супротивні війська». За тиждень було наказано оволодіти територією Галичини.

9 – 10 вересня 1939 НКВС направив у прикордонні частини нові, так звані «оперативно-чекістські» групи [Радянські органи держбезпеки у 1939-червні 1941. Документи ГДА СБУ України. – К., 2008. – С.44].

 

В цей час
8 – 16 вересня німці продовжили наступ до лінії демаркації, але в їхньому тилу продовжували оборонятися Варшава і фортеця Модлін, попереду був героїчний польский Брест.
12 вересня під Варшаву прибув Гітлер, який напролягав на негайному захопленні Варшави, бо, по-перше. Молотов його вже з цим поздоровив, а по-друге, Кремль ставив наступ Червоної Армії під пряму залежність від взяття Варшави. В той же день Гітлер у розмові з Браухічем зауважив, що «росіяни, очевидно, не хочуть виступати».
Вже тоді було зроблено багато, щоб підштовхнути Сталіна до більш рішучих дій.
Для цього Ріббентроп підкреслив, якщо СРСР відмовиться увійти до східної Польщі, то на території так званої Малопольщі (Західна Україна) може виникнути нове державне утворення. Відповідні чутки пройшли до Москви по лінії абвера. Демонстративно це нібито політичне питання було передано у ведення військових, так, ще 9 вересня 1939 у щоденнику начальника німецького генштабу з'явився запис про одне з питань його діяльності – «Незалежність західної України», А вже 10 вересня 1939 штаб німецької групи «Південь» отримав листівки для розповсюдження серед українців з німецькою декларацією про наміри стоврити на західноукраїнських землях незалежну державу [Гальдер Ф. Военный дневник. – М., 1968, т.1. – С.11-14].
Але саме на нараді у штабі Кейтеля за участі Ріббентропа і вищого командування знову розглядалася така можливість.

Тут Кремль вже не зволікав.
14 вересня 1939 Москва повідомила Берлін, що готовність Червоної Армії до початку бойових дій досягнута раніше запланованого, тому радянська акція може розпочатися зразу після падіння Варшави. При цьому посол Шуленбург повідомляв про наміри СРСР окупувати лише етнічні українські території, тобто відмовитися від попередньої демаркаційної лінії по річці Вісла і обмежитися тим, щоб «взяти під захист українське і білоруське населення у зв’язку з розвалом Польщі».
Це визвало обурення в Берліні.
Ріббентроп відповів, що німецький уряд вважає, що таке трактування суперечить дружнім відносинам союзників, і запропонував Молотову зустрітися в Білостоку для визначення часу радянського вторгнення і априйнятт спільного німецько-радянськго комюніке про спільну мету в Польщі – «встановлення там нового порядку». Москва відмовилася від оприлюднення цього комюніке, але погодилася на компромісний варіант – «відновити в Польщі порядок і спокій, порушені розпадом Польської держави і допомогри населенню Польщі перебудовувати умови свого державного існування».

Тоді ж, 14 вересня 1939 Ворошилов підписав наказ новоствореним на базі округів Київському і Білоруському фронтам почат вторгнення до Польщі 17 вересня із завданням блискавично розгромити війська супротивника і просуватися до річки Вісла, річки Сян, кордонів з Угорщиною і Румунією.

Тоді ж, 14 вересня 1939 газета «Правда» опублікувала передовицю «Про внутрішні причини військовї поразки Польщі», де ще раз було стверджено, що Польська держава розвалилася і треба брати під захист її українське і білоруське населення. Такі ж повідомлення надрукували «Красная Звезда» і «Красная Армия».

15 вересня 1939 Берія наказав прикордонним частинам розгромити польську кордонну охорону і надалі не допускати переходу кордону в обидва боки. За пропозицієї Шапо
шікова Берія дав розпорядження на облаштування двох великих таборів для війсьвополонених – у Путивлі (Український фронт) і в Ковельську (Білоруський фронт).

 

Поляки продовжували чинити опір.

Ще 1 вересня 1939 уряд Польщі і дипломатичний корпус (7 послів, в тому числі – посол СРСР Шаронов) бкули евакуйовані в Крем'янець (Волинь).

Маршал Ридз-Сімгли з 10 вересня 1939 перебував у Бресті.

Посол СРСР Шаронов і військовий аташе Рибалко під приводом виклику з Москви збігли 11 вересня 1939.
Урядові установи Польщі переїхали до Коломиї, Косова, Кутів.

Поляки не втрачали надію зупинити гітлерівців.
13 вересня 1939 було розгорнуто будівництво нової лінії оборони по річкам Дністер і Стрий. Частини польського 6-го корпусу продовжували обороняти Львів. Армія «Карпати» одержала наказ тримати фронт, щоб дозволити головним силам відійти в Галичину і триматися в її південній частині, маючи в тилу нейтральну Румунію.
У тій частині, де поланувалися майбутні дії Українського фронту, польських сил було небагато: частина Корпусу Охорони Пограниччя, 15-тисячний гарнізон Львова, який вже бився в німецькому оточенні, 17-тисячна армія «Карпати» і невеликі групи відступаючих з розбитих німцями части. Поляки ще могли сподіватися протриматися 2-3 місяці, враховуючи уповільнення темпів наступу німців і запланованим на 16 вересня 1939 виступом англо-французських військ на західному фронті.

Але 17 вересня почалася агресія СРСР…

 

Ще 14 вересня 1939 Ворошилов під грифом «Цілком таємно. Особливої важливості» видав директиву № 16634 про завдання Українського фронту – «До кінця 16 вересня приховано зосередитися й бути готовими до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити військо супротивника…  рішучий наступ з переходом державного кордону розпочати на світанку 17 вересня» 

 

16 вересня 1939 командувач Українського фронту Тимошенко видав директиву А-0084 про бойові завдання армійським групам фронту – «17 вересня завдати могутнього і блискавичного удару по польському війську, швидко і рішуче наступати на фронті Володимир-Волинський – Львів – Дрогобич».

 

Північна група Совєтнікова (9 трілецьких дивізій, танкова бригада) діяла на Волині у напрямку Остріг – Луцьк – Володимир-Волинський – Замостя – Люблін – Пулава.

 

Центральна група Голікова (5 стрілецьких дивізій, 3 кінні дивізії, 3 танкові бригади) наступала на Тернопіль – Львів – Перемишль.

 

Південна група Тюлєнєва (2 стрілецькі дивізії, 4 кінні дивізії, 4 танкові бригади, 2 моторизовані бригади) наступала у напрямку Чортків – Станіславів, щоб перерізати шлях відступу на Угорщину і Румунію.

 

На самому кордоні з Румунією було зосереджену Одеську групу (12 стрілецьких дивізій, 2 танкові бригади)

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.73, л.6; д.23, л.18]    

 

Сили Українського фронту перед вторгненням:

28 стрілецьких дивізій, 7 кінних дивізій, 10 танкових і 2 моторизовані бригади (800 тис.)

Перший ешелон:

16 стрілецьких і кінних дивізій, 8 танкових бригад (266 тис.)  

Війська НКВС – 55 тис.

Білоруський фронт – 266 тис.

На обох фронтах – 4700 танків, 1100 бойових літаків, 4960 гармат

 [Гриф секретности снят. Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах. Статистическое исследование.– М., 1993. – С.86]

 

Станом на 17 вересня 1939 Українському фронту протистояли

1) на напрямку Тернопіль-Львів – 6-й корпус генерала.Лянгнера

(http://pl.wikipedia.org/wiki/W%C5%82adys%C5%82aw_Langner) як гарнізон Львова (26 батальонів піхоти, 3 ексадрони кінноти, 70 протипіхотних гармат, 10-а кінна бригада, 2 полки моторизованої піхоти, гарматні батареї);

2) на північ від Львова – група «Жовква» (5 піхотних батальйонів, 6 кінних ескадронів, 2 гарматні батареї) і угрупування із залишків розбитих в Янівських лісах 3 піхотних дивізій під командуванням генерала Соснковського (http://pl.wikipedia.org/wiki/Kazimierz_Sosnkowski)

3) на південь від Львова – армія «Карпати»  у складі

група «Дністер» генерала Мілана-Камського (http://pl.wikipedia.org/wiki/Maksymilian_Milan-Kamski)

група «Стрий» генерала Дембіцького

[Wlodarkiewicz W. Przedmoscie rumunskie 1939.  Warszawa, 2007. – S.136-137]

 

Крім Війська Польського, до бою були готові полки «Сарни», «Здолбунів», «Чортків»  Корпусу Охорони Пограничча, але через перекидання їх на різні дільниці німецько-польського фронту з 35 батальонів корпусу залишилось 24, а з 19 кінних ескадронів – тільки 7. Загальна кількість польських  прикордонників сягала 12 тисяч, тобто на 700-800 бійців одного батальйону – 80 кілометрів кордону.

 

З добровольців були сформовані батальйони Народної Народної Оборони «Волинь» і «Тернопіль».

 

Загальна кількість польських військ в зоні Українського фронту – 350-380 тис., але резервісти (200 тис.) майже не мали зброї.


Tags: Польша, гитлеризм, сталинизм
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments