deratisator (deratisator) wrote,
deratisator
deratisator

Як Адя і Йося Польщу дерибанили (6)

 

Початок терору окупантів-«визволителів»

Масована ідеологічна робота радянського пропагандивного апарату призвела до того, що переважна більшість вояків Червоної Армії-українців свідомо вступила в бойові дії 17 вересня 1939 року. Кожного дня в радянській пресі з’являлися повідомлення про радянсько-німецькі угоди («Ворожнечі між Німеччиною і СРСР покладено кінець»), німецько-польську війну («Гнила польська держава розвалилася»), українців у Польщі («Українське населення приречене на культурне дикунство»). З початком військових дій СРСР проти Польщі преса активно прищеплювала воякам-радянцям ненависть до поляків («При відступі поляки спалювали українські села, грабували майно, вбивали жінок і дітей»), і при цьому не надавала жодних конкретних фактів. В день самого вторгнення 17 вересня серед населення поширювали листівку Тимошенка «До робітників і селян Західної України» (120 тисяч апримірників) де наголошувалося, що «ми йдемо до вас, наших братів, щоб допомогти вам визволитися від гноблення польських панів».

Але політичні донесення і прокурорські звіти з Українського фронту засвідчують факти несприйняття зміни зовнішньоекономічного курсу СРСР. Так,  у донесенні від 12 вересня комісар 13-го стрілецького копусу Ліппа повідомляв, що полковник Балазнєв заявляв: «Кому більше симпатизуємо, Польщі чи фашистській Німеччині?», а 16 вересня  начальник політуправління вронту повідомляв Мехлісу, що навіть політпрацівники негативно ставляться до вторгнення в Польщу. Зокрема, політрук 4-ї мотобригади Потелешко казав: «Намі ніхто війни не оголошував, чого ж ми втручаємося у велику війну».

Ще більш інтенсивно вивловлювалися рядові бійці.

Танкіст 38-ї бригади Єгоров: «Німеччина – наш найзапекліший ворог, а ми з нею заграємо дружніми договорами. Як на це дивиться світовий пролетаріат

Червоноармієць 2-го кінного корпусу Кузьмін: «Яка може бути дружба між фашизмом і комунізмом. Якщо ми будемо допомагати Німеччині у війні проти Польщі і Франції, це означає – ми зміцнюємо фашистський режим».

Червоноармієць 25-ї стрілецької дивізії Лисак «заявив, що не хоче класти голову невідомо за кого».

Сержант 25-ї стрілецької дивізії Биков «прилюдно вивловлював антирадянські заяви» і був засуджений на 6 років ув’язнення.

Червоноармієць приписного складу Шевченко виловився так: «Хай воюють керівники уряду і партії, яким добре живеться»

[Российский государственный военный архив (РГВА), ф.35084, оп.1, д.188, л.4, 35, 39, 44].

Чимало червоноармійців вдавалися до крайнощів, аби не приймати участь в агресії проти Польщі.

19 вересня 1939 року комісар 209-го гарматного полку доповідав. що червоноармійці Онуфрієнко, Іванько, Федоренко, Богдан прострелили собі ноги або відрубали пальці на руках. Те ж саме зробили Миколаєнко і Ткачук з 28-го гаубичного полку. За перший тиждень війни булдо зафіксовано 6 самогубств черех червоноармійців, деякі відмовлялися брати зброю через релігійні переконання і були ув’язнені на 5-7 років. 22 вересня втік з поля бою лейтенант Гордєєв (розстріляний), при переході кордону намагався дезертирувати червоноармієць Ющенко (засуджений на 10 років), після зачитування наказу про вторгнення – червоноармійці Чернуха і Петров. Сержант Попов з 32-ї кіної дивізії втік на автомашині до німців. Червоноармієць Григоровичі 24 вересня у Чорткові відкрив кулеметний вогонь по своїх. 23 вересня червоноармійці у Львові випадково застрелили кореспондента газети «Комуніст».

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л.83, 184, 187, 233, 249].

21 вересня Вйськова Рада фронту повідомляла про брутальне ставлення до полонених поляків і місцевого населення, мародерство і «барахольство». Через декілька днів постанова тієї ж Військовї Ради вимагала посилити боротьбу з негативними явищами, а командирам і комісарам вживати всях заходів аж до розстрілів.

24 вересня начальник політуправління фронту Пожидаєв доповідав, що на території Львівського воєводства роздано-розкидано мільйон листівок з поясненням, що Червона армія прийшла як визволителька 

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 213-217].

За наказом Ворошилова з 23 вересня мобілізовані в Західній Україні і в Західній Білорусі військовополонені-українці, білоруси, чехи були відпущені додому (загалом 44 тисячі). Всі офіцери, жандарми, поліціянти, «контрреволюціонери» були передані до НКВС.   

Але задекларовані високі цілі насправді оберталися брутальним порушенням людських норм і законів.

21 вересня 1939 військовий прокуров Носов відвідав Тернопіль і повідомляв у Москву, що на вулицях міста (на третю добу після його захоплення радянцями!) триває безладна стрілянина, на вулицях валяються трупи вбитих польських офіцерів, всюди самочинні розстріли, в Озерній неподалік міста пограбовано біженців, зґвалтовано жінку, масове «барахольство». Через безлад з місцевою тюрми збігли 700 злочинців. Коли політичні в’язні добровільно здалися, їх знову посадили у в’язницю.

Прокурор 6-ї армії Нечипоренко зі Львова інфомував особистим листиов Сталіна і Ворошилова про свавілля і злочинність у 2-му кінному корпусі і підкреслював, що командувач армії  Голіков сприяє самочинним розстрілам військовополонених і місцевих жителів і не вживає заходів для припинення зловживань, особливо насильств і пограбувань. Так, 21 вересня  Голіков і член військової ради армії Захаричев санкціонували безпідставний розстріл 10 осіб і дали вказівку знищувати «ворогів народу» без суда і слідства. Начльник особливого віділлу корпусу Кобернюк у Золочеві арештував і самочинно арештував 10 польських чиновників. Комісар корпусу Крайнюков особисто санкціонував самосуди. Прокурор наводив інші приклади

1) капітан Бакаєва (особисто пограбував і розстріляв 5 беззбройних польських офіцерів),

2) політпрацівник Берднікова (з двома бійцями затримав 6 цивільних осбі, розстріляв їх і зґвалтував жінку),

3) батальонний комісар Мінєєв (розстріляв 7 польських офіцерів, які добровільно здали зброю)

4) начальник політвідділу 24-ї танкової бригади Березовський «ліквідував куркуля»

5) політрук Степовенко і молодший лейтенант Боднарчук з 45-ї дивізії (пограбували і вбили 2 польських офіцерів)

6) командир батареї старший лейтенант Булгаков і старший політрук Кондюрин вивели з колони 15 полонених польських солдатів і розстріляли їх з гармати.

Прокурор дослівно подомляв таке: «Батальонний комісар Пономарьов з 14-=їкінної дивізії відверто говорив бійцям, що полонених польських офіцерів і жандармів слід розстрілювати без суду. В результаті червоноармійці під час конвоювання самочинно розстріляли чотирьох польських офіцерів»

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 33, 180, 184, 243].

Після такого розголосу Ворошилов навіть видав наказ № 0059, де було зазначено: «Голіков і Захаричев не тільки не запобігли незаконним розстрілам, а ще й видали 20 вересня директиву, згідно з якою всі виявлені ватажки бандитів, погромщиків підлягають розстрілу протягом 24-х годин», а 2 жовтня 1939 року  військовий трибунал засудив 73 бійці і командири армії, з них 10 (Бердніков, Фролов, Капітанов, Семеніхін, Шинкарчук, Воронюк, Булгаков та інші) – до розстрілу.

Особливі відділи всіх підрозділів Червоної армії активно підключилися до суто жандармських функцій – пошуку «ворожих та ненадійниї елементів» і репресім проти них. Розвідвідділ  все того  ж 2-го кінного корпусу зі Львівщини  повідомляв про «контрреволюційні» організації УНДО, УНО, селянської партії в Добрянах, Жовкві, куликові, Оброшині, Крехові, Обротичах, про василянські монастирі у Жовкві і Крехові тощо. Наприкінці начальник розвід відділу традиційно зазначав – «арештовані», «передані до НКВС», «встановлений нагляд»

[РГВА, ф.4, оп.15, д.56, л. 262-265, 301-303, 323, 330, 343].

Серед потенційних ворогів радянської влади радянська військова розвідка виділяла – єврейський Бунд, українські «Просвіту», «Луг», Сельроб», УНДО, польську ППС. Найчастіше всі учасники цих громадських об’єднань  були позначені як «антирадянські ворожі елементи» і їхнє життя автоматично залежало від НКВС.

До речі, це відомство за директивою Берія ще від 15 вересня «Організація роботи у західних областях України і Білорусії» делегувало до кожної армійської групи по 50-70 своїх оперативних працівників під загальною командою народного комісару внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова. який особисто керував масовими арештами «українських буржуазних націоналістів» (ОУН) і польських ворожих елементів» (Союз збройної боротьби, Польська організація боротьби за волю, Таємна військова організація та інші).

Для співпраці з НКВС були залучені армійські підрозділи, особливі відділи і віськові трибунали.

Вже 21-30 вересня були засуджені 64 особи (30 колишніх офіцерів і поліцейських), з яких розстріляно 23. Серед них Зеленко (колишній «гетьманець» Скоропадського). 27 вересня розстріляні за «участь у боротьбі проти комуністичного підпільного руху» Корчак і Булинський. 23 вересня у Рівному розстріляні Череховець (колишній офіцер, нині – власник аптеки), Могильницький (син судді), Гавросський («куркуль»), Туракевич (службовець польської адміністрації), 27 вересня у Тернополі розстріляні Куба ( колишній член КПЗУ за свідченні проти комуністів на суді в 1937 році), Мирек (службовець поліції) та інші

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 236, 258, 271-277].

17 жовтня 1939 голова Військової колегїї Верховного суду СРСР Ульрих розіслав військовим трибуналам Українського і Білоруського фронтів спеціальну директиву: «Смертні вироки місцевому населенню і колишнім військовослужбовцям польської армії, затверджені Вйськової Радою фронту, виконувати негайно без санкції Москви. Звітів про них не надсилати»

[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 236, 258, 271-277].

Tags: Польша, гитлеризм, сталинизм
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments